Росіяни будують «плацдарм напруги»
Як повідомили «Дню» в керченському прес-центрі «Тузла», коли цей номер готувався до друку, українські прикордонники поки що залишаються на острові Коса Тузла. За їхніми даними, жодних команд про виведення з острова не надходило. Кореспондент «Дня» зв’язався з главою кримського уряду Сергієм Куніциним, який входив до складу української делегації на московських переговорах із питань урегулювання ситуації в Керченській протоці. Прем’єр Криму сказав, що, на його думку, питання про виведення прикордонних військ з острова Тузла може вирішувати тільки Президент України після взаємної домовленості з Володимиром Путіним про збереження статус-кво в протоці до кінця переговорів.
Iз іншого боку, за інформацією Керченського прес-центру, роботи на дамбі не припиняють. Будівництво, щоправда, менш активне, триває тепер уже вшир. Сергій Куніцин розповів, що «переговори в Москві були дуже непростими», оскільки «російська сторона займає досить жорстку позицію в питаннях, що стосуються Азовського моря, Керченської протоки; вважає, що там немає кордонів і не має бути, поки не підписано угоду між державами, а острів Тузла російська сторона признає спірною територією». Разом із тим, на думку Сергія Куніцина, російська сторона не надала досить переконливих аргументів про належність острова, тоді як «ми апелювали документами з архівів, картами, аж до карт Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу з підписами».
Він повідомив, що у своєму виступі в ході московських переговорів навів, зокрема, той аргумент, що, згідно з останньою Конституцією СРСР 1977 року, кордони союзних республік закріплювалися в кордонах адміністративних областей. Відповідно, острів Тузла, який свого часу адміністративно передали до складу Кримської області, був і нині є територією Керченської міськради. Все, що на острові побудоване, — на балансі керченських підприємств, а всі жителі острова — громадяни України, нагадав Сергій Куніцин.
Голова Ради міністрів Криму вважає правомірною наявність на острові української прикордонної застави, хоча її поява фактично спровокована російською стороною: «Прикордонна застава з’явилася на Тузлі після початку будівництва дамби, а до цього там не було жодного прикордонника».
Разом із тим, для української сторони вже не може бути сумнівів, що будівництво дамби найменше пов’язане з екологічними причинами, більш того, керують будівництвом аж ніяк не в Краснодарі. Російські газети вже цілком розкрили основні параметри цього задуму. Ось що у статті «Острів неподілених скарбів» писали «Известия»: «Я радий, що мій голос почули, — каже Геннадій Майков, який очолює історико-культурний центр «Тамань — ЮНЕСКО». — Будучи свого часу головою Таманської сільради, я написав владі різних рівнів сотні звернень, сюди приїжджали п’ятеро депутатів Держдуми, але справа не зрушила з місця. А тут наприкінці вересня над косою пролітав на вертольоті Путін, прямуючи до Криму на зустріч з Кучмою. І відразу ж після його від’їзду почалися роботи з возз’єднання Тузли з материковою частиною. 17 вересня, вже після зустрічі з Кучмою, Путін сказав: «Ми домовилися, що повернемося до проблеми Азовського моря». Потім Путін провів нараду в Єйську, де уточнив позицію: «Я би хотів поговорити про Азово-Чорноморський басейн загалом. Про військові й екологічні питання в зоні, дуже важливій для Росії. Це зона наших стратегічних інтересів. Чорне море забезпечує прямий вихід Росії до найважливіших глобальних транспортних маршрутів, у тому числі енергетичних». Путін поскаржився, що рубежі Росії в Приазов’ї не охороняють зовсім: «Серйозна проблема — комплексне облаштування сухопутного та морського кордону Росії. Створення адекватної прикордонної інфраструктури. Вона має бути надійно обладнана. Де російська територія, загалом зрозуміло. А де прикордонники наші? Понад 10 років нічого немає. Як же так?» Багато хто відзначив: формально будівництво дамби розпочалося 29 вересня, насправді перші роботи почалися з 18 вересня, одразу наступного дня після закінчення візиту Путіна до Кубані... Крайова адміністрація витратила зі свого бюджету на будівництво вже 190 млн. рублів. За даними «Известий», федеральний бюджет пообіцяв компенсувати витрати. Що непрямо підтверджує: команда засипати надійшла з самого верху...» Кореспондент «Комсомольськой правды» 25 жовтня в статті «Ми на косу не воювати приїхали, а заробляти» пише, що на машинах, які насипають дамбу, номери не тільки краснодарські, а й «адигейські, ставропольські, татарстанські, саратовські й навіть ямало-ненецькі». Це всеросійське будівництво, підсумовує він, оскільки зрозуміло, що краснодарський губернатор сам не міг мобілізувати стільки техніки з навіть не сусідніх областей. Водночас, за даними «Комсомолки», вже сьогодні вартість дамби у 30 разів перевищує бюджет самої Тамані.
Як говорив журналістам Сергій Куніцин, губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов кілька тижнів ховався від його телефонних дзвінків. Очевидно, колезі, з яким він підписував угоду про співпрацю, просто нічого було сказати. І це свідчить про те, що, готуючись до виборів, Ткачов, можливо, і був ініціатором дамби (як відомо, проблему мусують у Краснодарі вже протягом 10 років), але головна особа в цьому процесі «перетворення природи» аж ніяк не він. Бо, продемонструвавши перед телекамерами «щире» здивування, що українці на тому березі «так забігали» від спроби порушити кордон, він, проте, вилетів до Москви — отримувати інструкції щодо того, що далі робити з українськими понтонами, які перегородили шлях? І це підтверджує, що всі рішення стосовно дамби приймає не він…
Насправді, головні події навколо дамби ще попереду. Активісти Кримського Громадянського форуму, які в п’ятницю пікетували російське консульство в Сімферополі, вважають, що все тільки починається.
Дамба — це не тільки спосіб тиску на Україну з метою досягти односторонніх поступок у поділі Азовського моря та Керченської протоки, — це, очевидно, тільки перший етап, але це — предмет довготривалого і постійного політичного тиску з метою створити прикордонну проблему й ускладнити вступ України як до НАТО, так і до європейських структур. Напевно, слова Волошина, сказані українським журналістам у режимі «без диктофона», багато означають: і те, що рішення приймають аж ніяк не в Краснодарі, й те, що справжня мета — заволодіння Керченською протокою, й те, наскільки далеко росіяни готові піти в цьому «дамбовому» процесі.
Що стосується екології, то дамба — безглузда споруда з екологічного погляду. Як відомо, раніше таманці скаржилися на розмивання берегів. Щоб запобігти цьому.., вони самі прорили канал упоперек перешийка на Тузлу, який і було розширено самою природою до відділення коси від Тамані. Як кажуть кримські екологи, відновлення дамби не усуне розмив берегів Тамані, а навпаки, — посилить його. Адже при течії — із Чорного моря до Азовського (в протоці вона періодично змінюється) тиск води на мис Залізний Ріг посилюватиметься, а при течії з Азовського моря до Чорного дамба замикатиме воду в Таманській затоці, її рівень буде неконтрольовано підвищуватися і затоплювати ті городи та дороги, які губернатор Ткачов прагне захистити саме від підтоплення. Більш того, ніхто не знає, що буде, якщо повториться ситуація, наприклад, лютого 1945 року: тоді під час бурхливої відлиги після суворої зими паковими льодами Азова знесло міст, побудований із німецьких матеріалів. Протока в такій ситуації майже кожної зими буває запакована льодами, і якщо її ще перегородити дамбою, то куди їм подітися?
По-друге, в росіян дуже слабкі юридичні аргументи — кажучи про відсутність якихось актів передачі Тузли від Краснодарського краю Криму, вони і самі розуміють, що за наявності документальних рішень органів верховної влади і фактичного виконання рішень на ділі, за відсутність актів можна тільки оголосити догану за партійною лінією колишньому секретарю Краснодарського крайкому КПРС.
І, по-третє, вже зовсім слабкі економічні докази. Керч-Єнiкальський канал — це ж не манна небесна, як подають його російським телеглядачам, що ось, мовляв, відвоюємо в України канал й отримаємо дармові сотні мільйонів доларів. Керч-Єнiкальський канал прорито силами Керченського морського торгового порту, на балансі якого він завжди був. На це витрачено величезні кошти, як і на періодичне поглиблення та прочищення каналу, який постійно заносить мулом. Порт бере гроші зовсім не за гарні очі капітанів судів, а як конкретне підприємство за надані ним послуги з проведення кораблів. До чого тут Росія? До того ж у будь-якому випадку канал залишиться на своєму місці, тобто у безпосередній близькості до керченського берега, на території України, хоч як «малюй» кордон. Фактично претензії на Керч-Єнiкальський канал — це претензії на Керченський порт. Капітанам і судовласникам було б смішно, якби Керч-Єнiканальський канал у безпосередній близькості від Керчі почав обслуговувати, наприклад, Таганрозький порт, до якого пливти і пливти. По-друге, десятки і сотні мільйонів доларів за проведення судів, якими нині оперують політики (фігурувала навіть цифра в 900 мільйонів!), не більше, ніж їхня вигадка. За рік Керченський порт, за даними і Сергія Куніцина, за проведення судів Керченською протокою одержав приблизно $8 мільйонів на рік, у тому числі від російських судовласників — 1 мільйон. Усього. Вигадки, що Україна «не дозволяє російським судам пройти протокою» або «може запросити до Азовського моря кораблі НАТО», потрібно взагалі відкинути як суто пропагандистські. Ніхто росіянам не забороняє плавати в будь-якому місці Азова або пройти через протоку. А океанські військові кораблі через недостатню глибину Керч-Єнiкальського каналу просто не пройдуть через нього до Азовського моря. Таким чином, вислуховуючи претензії росіян щодо Керченської протоки, можна з точністю визначити ціну російської дружби з нами — чи то $1 мільйон доларів їм здається величезною сумою, чи то вони зазіхають на половину від тих 8 мільйонів, які Керченський порт заробив працею керченців?
Росіяни настільки приховують справжній задум дамби, що просто заплуталися у доказах. Аргументи України про законне володіння островом Тузла на них не діють, оскільки цілі виходять далеко за межі й острова, і дамби. Росіяни сьогодні — від Москви до Краснодара — шукають «протиотруту» проти трьох українських понтонів, які перегороджують шлях дамбі. І все питання у тому, як скоро вони її знайдуть…
