Сила кубинського безсилля
Трохи більше року по тому поет і журналіст Рауль Ріверо Кастанеда написав, що він відмовляється змиритися з тим, що американське ембарго проти Куби є визначальним чинником у міжнародній дискусії щодо долі одинадцятимільйонного населення острова. «У цій країні реальна блокада, яка дійсно загрожує повсякденному життю народу, криється у внутрішній політиці керування країною», — заявив він. Відтоді Ріверо сам перебуває у такому стані блокади.
Внутрішня політична система Куби — це та система, яку Ріверо примудрявся не дратувати дуже сильно аж до березня нинішнього року. Але протягом трьох днів того місяця Ріверо разом із ще 27 незалежними журналістами заарештував кубинський уряд. До квітня того ж року всіх їх засудили до ув’язнення на термін від 14 до 17 років. Журналісти потрапили під весняну зачистку, внаслідок якої 75 кубинців, у тому числі бібліотекарі, письменники та інші професійні діячі стали політичними в’язнями.
Для Ріверо та журналістів, які контрабандою провозили свої роботи за кордон, прагнення до описування всього побаченого і перевіреного призвело до того, що вони опинилися під арештом. Подібна відданість правді нині може їх убити. За даними, що надходять від їхніх родичів, Ріверо разом із 62-річним журналістом Оскаром Еспінозою Чепе зараз хворіють. Ріверо сильно схуднув та має проблеми з системою кровообігу, а Еспіноза страждає на прогресуюче захворювання печінки.
Кастро має зрозуміти, що навіть якщо він і відпустить на свободу Ріверо та інших ув’язнених, вони, швидше за все, не залишать країну. Ріверо вже давно зрозумів, що Кастро, можливо, і є Батьком Кубинської Революції, але діти революції стають дедалі непокірливішими. Кастро може відкидати їхні прості істини подібно до Кубинського Короля Ліра, але Ріверо та інші наполягають на своєму. Вони свідчать. Вони пишуть. Ріверо прийняв рішення вийти за рамки революційного визначення журналістики 1989 року, коли він вийшов із союзу письменників та, об’єднавшись із десятком інших інтелектуальних діячів, написав відкритого листа, в якому було порушено питання про політичних в’язнів.
Кастро їх покарав разом з іншими непокірливими дітьми революції. Після цього один за другим багато хто емігрував. Але Ріверо залишився. Залишилися й інші, серед них і економіст Марта Беатріс Рок і доктор Оскар Еліас Біскет, які знаходяться нині у в’язниці. Ріверо організував незалежну службу новин і під носом у влади відправив свою роботу за кордон. В одній своїй статті 1998 року він написав про те, що журналістика опинилася у в’язниці за свою незалежність, і з гіркотою відгукнувся про державну пресу як про «абсолютно позбавлену смислу». В іншій своїй статті він зауважив, що ніхто не може його примусити почуватися злочинцем: «Я лише людина, яка пише; людина, яка пише у країні, де народилася».
Кілька років по тому влада заарештувала Ріверо, влаштувала йому допит, почала його залякувати і спробувала вигнати з острова, туди, де він, імовірно, мав розчинитися у «чорній дірі» громади засланих кубинців Майамі. Однак Ріверо був дуже розумний. Він зміг залишитися і називав себе «присланим». Багато хто вчинив так само. Коли я разом із групою студентів, які готували репортаж про Кубу, відвідала острів 2001 року, один із них, Езекіїль Мінайя, весь свій час присвятив розмовам із Ріверо та іншими письменниками. Багато хто зі старих друзів Ріверо побоювався, що спілкування з поетом може наразити їх на небезпеку, і тому він залишився один. Мій студент запитав Ріверо, чому він залишився, і поет відповів заклинанням, iз яким він жив: «Чому я повинен виїжджати, це моя країна».
Протягом багатьох років Кастро звинувачує в усіх внутрішніх проблемах держави драконівське торгове ембарго США. Однак письменники, такі як Ріверо, а також його товариші з-поміж політичних в’язнів і ті дисиденти, яких не запроторили до в’язниці, не можуть дозволити Кастро так легко піти від відповідальності. Вони не хочуть залишати Кубу; вони воліють зробити її іншою країною. Понад 30 000 кубинців підписали петицію Варела, в якій вимагають провести референдум iз питання основних прав. Міжнародна ж спільнота поки тільки прислухається. Арешти й затримання ще більше посилюють увагу з її боку.
Американські ліві, які довгий час мовчазно дивились на ситуацію, що складається на Кубі, нарешті, висловилися щодо цієї проблеми. У середині вересня тиск продовжував зростати. Європейський Парламент засудив порушення прав людини на Кубі й вимагав звільнення Ріверо та інших в’язнів. Раніше Європейський Союз оголосив про нові санкції проти кубинського уряду, розгнівавши цим Кастро. Кубинська конференція єпископів також вимагає вияву милосердя до в’язнів.
Кубинці відомі своєю здатністю зберігати почуття гумору у найскрутніших ситуаціях. Я уявляю собі, що Ріверо захотів би закінчити статтю словами зі вступної частини щоденника, який контрабандою провіз його соратник-журналіст та товариш по в’язниці Мануель Васкез Портал. Щоденник Васкеза розміщений на веб-сайтi Комітету із захисту журналістів: «Нині, подібно Т.С. Еліоту, я можу сказати: «Квітень — це найжорстокіший місяць року». 4 квітня — нещасливий для мене день. 4 квітня моя мати дала мені 18 запотиличників за те, що я став юним піонером (вступив до комуністичної молодіжної організації) без її дозволу. Сьогодні знову 4 квітня, і мене засудили до 18 років в’язниці за те, що я пишу без дозволу влади. Перший раз я був дитиною, нині я вже старий. Схоже, репресивні методи не спрацьовують; або я просто дуже неподатливий».
Лідія ЧАВЕЗ — професор журналістики Каліфорнійського університету в Берклі.
