Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

ЩО ХОРОШОГО? ЩО ПОГАНОГО?

«Найбільше свято»
30 серпня, 00:00
Відгримів салютами День незалежності нашої країни, пройшов головною вулицею столиці військовий парад, ще на рік стала старшою країна. Добігають свого кінця літні дні. На порозі — новий сезон: і для політиків, і для телебачення, і для школярів та студентів... А значить — більше подій та вражень. А підсумки останнього літнього тижня підбивають експерти «Дня» у традиційній рубриці «Що хорошого? Що поганого?»

Юрій ПОКАЛЬЧУК, письменник:

— Поганим для мене було те, що я зіткнувся з автомобілем і мусив його ремонтувати. Але добре, що цим все й закінчилося. Хорошим і пишним, щоб ми кому не «шипіли», виглядав по всій Україні День незалежності. У цей день я був у місті-герої Севастополі. Місто нібито має подвійний статус, але День незалежності святкували всі. А українською мовою були розписані навіть плакати. І мені було приємно це бачити. Тому я на власні очі переконався: хоч як би там намагалися зробити iз Севастополя щось незрозуміле, все одно не вийде. Він поступово, неквапно починає ставати справді українським. Це не значить, що всі й одразу почали говорити українською. Але приємно, що місто справді з пишністю відзначало річницю незалежності! Приємно й те, що в Севастополі вже говорять: «у них» і «у нас». «У нас» — це в Україні. Дванадцять років — це ще мало, але в народу вже є почуття самоусвідомлення. Коли моя донька була маленькою, запитувала: «Тату, а що таке СРСР?» Потім вона підросла й зрозуміла. Так підростуть і зрозуміють Україну. От і я говорив: «свято», «свято», а раптом побачив, що це — насправді свято.

Валентина БОРИСЕНКО, професор кафедри етнології та краєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Цілий тиждень я працювала над новим величезним науковим збірником «Українки в історії», де розповідається про видатні жіночі постаті в галузях науки, мистецтва, літератури, захисту національних прав тощо. Тобто — від княгині Ольги до наших сучасниць. Бо хочеться показати українку як у традиційному суспільстві, так і українку в добу Козаччини, і в XIX сторіччі, і в новітню добу, і на порозі XXI сторіччя. І я вважаю, що це хороша справа. Ця книга може дати багато інформації, бо там змальовані такі постаті, які раніше навіть в енциклопедіях не згадувалися. Такі, як Наталія Полонська- Василенко, Ніна Загладан, Лідія Шульгіна, Раїса Танківська. Їхнi імена сьогодні мало що кому говорять, але це були високоосвічені жінки, які дуже багато зробили для науки в 1920-1930-х роках. І багато- багато інших постатей. Таких, як Ірина Сеник, яка за свої вірші відсиділа 34 роки в таборах та радянських тюрмах. На цьому тижні в Будинку вчителя у Києві була презентація її нової книги. Це було теж дуже хорошою подією — про що свідчила й велика кількість присутніх на презентації. З благородними почуттями ставлюся до Дня незалежності. Думаю, це — найбільше свято в Україні і в житті кожного українця. Оформлення, проведення цього свята теж було хорошим. Але хотілося, щоб до цього свята кожна людина внутрішньо готувалася. Можливо, більше змін вiдбулося б у нашому духовному, культурному житті. Погано, що й досi мало українських фільмів. Треба й більше української мови на телебаченні, радіо, в пресі. Це моя, можливо, найбільша мрія.

Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень:

— Хорошою й цікавою подією для мене було наближення Марса до Землі. Адже не всім випадає можливість побачити неозброєним оком Червону планету. Хорошим я вважаю й те, що закінчилися літні канікули, що мій син іде до школи. Приємним було святкування Дня незалежності вдома з родиною. А поганою новиною для мене є запропонований перехід на парламентську республіку, в якій президент обирається парламентом.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати