Ворог без обличчя
Щонайменше вісімнадцять чоловік загинули внаслідок теракту у представництві ООН у Багдаді. Серед них і керівник дипломатичного представництва Сержіу Віейра ді Мелу. Теракт здійснив бомбіст-камікадзе, який спрямував автомобіль з вибухівкою у споруду готелю «Канал» у самому центрі іракської столиці, де тимчасово розташовувалася місія ООН. Учора генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Кофі Аннан поспішив запевнити, що робота ООН в Іраку продовжиться, незважаючи навіть на останню жахливу акцію. Люди, що загинули, сказав дипломат, хотіли допомогти іракському народу стати господарями власної долі. За словами головного представника ООН в Іраку Саліма Лоне, вибух будiвлi ООН у Багдаді дуже серйозно вплине на те, як організація надалі проводитиме свою роботу в цій країні.
Теракт проти «оонівців» в Іраку став для багатьох несподіванкою. Чому саме ООН? Адже ця організація не схвалювала війни на чолі з США проти режиму Хусейна. Вона намагалася всіляко підтримати громадян Іраку, поставляючи до спустошеної країни гуманітарну допомогу. Терористи, вочевидь, мали інші мотиви й аргументи. По-перше, хоч ООН і не схвалила воєнної операції в Іраку, проте не зуміла і запобігти їй. По-друге, гуманітарна допомога могла б Іраку й не знадобитися, якби на початку 90-х Рада Безпеки ООН не запровадила економічних санкцій. Саме з ними більшість іракців пов’язує своє лихоліття. Зрозуміло, що насправді все виглядає не так однозначно, проте для фанатичного шахіда й цих причин могло виявитися цілком достатньо. Хіба йому було до стратегічних розмірковувань про те, що саме ООН може виявитися альтернативою американсько-британським «окупантам» (саме так сприймається багатьма іракцями присутність у країні вояків США та Британії). Або щодо того, що внаслідок кривавого теракту політика ООН щодо Іраку може змінитися?
Президент США Джордж Буш змушений був перервати своє перебування на техаському ранчо. Під час нашвидку скликаної прес-конференції він заявив: «Терористи, які завдали удару, зайвий раз довели, що вони не цінують людського життя. Вони виявили страх перед прогресом і ненависть до світу. Вони — вороги іракського народу». Досить оперативно на теракт відреагували і в Україні. За словами Президента України, наша держава «засуджує тероризм у будь-яких його проявах».
Леонід Кучма також висловив співчуття генсеку ООН та лідерам країн, чиї досвідчені й авторитетні дипломати загинули від вибуху в Багдаді. У Міністерстві закордонних справ трагедію «сприйняли з величезним обуренням». Рада Безпеки ООН засудила вбивство працівників місії.
Ця жахлива подія зайняла «пріоритетні» місця у повідомленнях мас-медіа. Занепокоєння, співчуття, заклики до боротьби з новими викликами і загрозами. Сценарій загальновідомий. Раніше подібне відбувалося після вибуху в Джакарті, ще раніше — після вибуху у гарнізонному шпиталі в російському Моздоку... В один день із вибухом в Іраку стався черговий теракт в Єрусалимі. Терорист-самогубець, переодягнутий у костюм ортодоксального єврея, сів у автобус, переповнений жителями релігійного кварталу Єрусалима. Як наслідок — дев’ятнадцять чоловік загинули. Відповідальність за теракт узяли на себе угруповання ХАМАС та «Ісламський джихад». Одразу ж в Ізраїлі відбулося екстренне засідання уряду. Ймовірне рішення про силову відповідь на теракт може зірвати поновлені мирні переговори, які й без того проходили із труднощами, та спричинити громадянську війну між ізраїльтянами та палестинцями.
Невдовзі мине два роки, як під патронатом Сполучених Штатів було створено антитерористичну коаліцію. Терактів з того часу аж ніяк не поменшало. Швидше, навіть навпаки. Чи спокійніше стало жити в Афганістані? Ані формування нового уряду, ані присутність миротворців не сприяють стабілізації в країні. Лише минулого тижня внаслідок вибуху автобуса та сутичок бойовиків з урядовими вояками загинули понад 50 чоловік. Чи спокійніше стало в Іраку після операції, покликаної позбавити країну зброї масового знищення? Чи спокійніше, зрештою, стало жити в країнах, які потенційно можуть стати мішенню терористів? Американська адміністрація досі попереджає про можливі терористичні акції то в країнах Азії, то навіть у західних країнах. Отже, війна проти терору триває. Війна проти невидимого ворога, «ворога без обличчя». Поки що війна проти явища — а не проти його причин. Війна, у якій, схоже, є поки що силові, але бракує політичних, економічних рішень.
Володимир Путін прийшов до влади не в останню чергу завдяки кампанії проти чеченського тероризму. Сполученим Штатам вдалося затвердити своє глобальне лідерство шляхом антитерористичної боротьби до масштабів, про які, певне, не могли б мріяти навіть такі великі американські стратеги, як Генрі Кіссінджер або Збігнев Бжезинський. Прем’єр-міністр Ізраїлю Арієль Шарон прийшов до влади на хвилі жорсткої риторики щодо палестинських терористів. Ці результати антитерору явні. Результати ж боротьби з тероризмом — тобто припинення терактів — відсутні. Без пошуку політичних і соціокультурних методів боротьби з терором, схоже, нічого не зміниться. А тому сакраментальне питання «Хто наступний?», на жаль, залишається актуальним...
Терористи-смертники вже стали прикметою часу. Чому — про це в коментарях експертів.
КОМЕНТАРI
Ігор СЕМИВОЛОС, директор Центру близькосхідних досліджень:
— Називати тих, хто воює в Іраку, терористами можна хіба що з величезною натяжкою. В Іраку триває партизанська війна, й акти шахідів — один із засобів боротьби у цій війні. В історії опору такі випадки траплялися досить часто, варто згадати хоча б Другу світову.
У Палестині явище терористів-самогубців перший раз було яскраво продемонстроване 1994 року, а пізніше стало звичайною практикою. Чому використовується такий спосіб боротьби? Сили палестинців та ізраїльтян нерівнозначні. Гарматам і гелікоптерам протиставлять «живі бомби», намагаючись врівноважити втрати. Вочевидь, що цей засіб тиску на ізраїльське суспільство у більшості випадків не спрацьовує в тому напрямі, в якому планувалося, але так чи інакше призводить до напруження в суспільстві. Діє давній доісламський принцип «око за око».
Боротися проти актів шахідів дуже важко. На відміну від бойових дій палестинського опору 1970—80-х років, спланованих операцій, які готувалися заздалегідь, час між прийняттям рішення шахідом і виконанням цього рішення дуже короткий. Тому спецслужбам дуже важко завадити загибелі людей. Релігійні діячі не можуть заборонити акти шахідів. Фетва буде діяти лише серед тих людей, які прислуховуються до того чи іншого діяча. Немає настільки авторитетного релігійного лідера, щоб його послухали всі.
Корінь усіх цих процесів, корінь проблеми шахідизму полягає в окупації, як у випадку Палестини, так і у випадку Іраку. Це треба чітко розуміти.
Анатолій ГУЦАЛ, перший заступник директора Національного інституту безпеки:
— Однією з основних причин виникнення такого явища як терористи-смертники є високий рівень пасіонарної (за Львом Гумільовим) напруженості у ряді етносів. Вона і призводить до того, що у суспільстві накопичується значна кількість людей, готових до самопожертвування як вищої форми вияву цієї гіпертрофованої соціальної енергетичності. Фактично це явище спостерігається в обмеженій кількості регіонів: на Кавказі, в арабському світі, на Балканах і в сучасній Америці. Таке самопожертвування зводиться у ранг доброчесності, тобто найвищої цінності, у ранг героїки. Велику роль тут відіграє наявність відповідної світоглядної та релігійної мотивації цих дій. Якщо пригадати, то й у християнстві, пройшовши через жертовність та муки, конкретні люди ставали святими.
Головною, пов’язаною з цим проблемою, є готовність використати будь-які доступні засоби для такої жертовної реалізації, в умовах, де технології руйнування та вбивства стали легко доступними. І не тільки зброя, але й різні техногенні виробництва, а також специфіка устрою літаків, масовість пересування та велике скупчення людей у містах. Убивати стало легко і комфортно, що, загалом, активно пропагується через ЗМІ. Ми спокійно можемо спостерігати тих, хто керує високоточною зброєю і не має контакту безпосередньо з жертвою, коли цей процес перетворюється на своєрідний «технічний захід». Не дивно, що за цим йдуть і адекватні дії. Свою роль тут також відіграла наявність сатанинських вірувань, культивування ідеології кінця світу, жертовного переходу в інші стани. За умови доступності до суперруйнівних засобів усі перераховані вище чинники можуть призводити до катастрофічних наслідків у рамках величезних територій.
Що ж стосується методів боротьби — то протиставляти цьому явищу аналогічні засоби немає сенсу. Можна сподіватися на те, що станеться поступове охолодження пасіонарної напруженості в тих або інших регіонах і згодом агресивність і жертовність поменшають. Однак це дуже тривалий процес. Необхідне розуміння рушійної сили такої жертовності. Якщо за цим стоїть прагнення до національної самоідентифікації, то, відповідно, необхідно й вживати заходи, які гармонізували б це прагнення з діями іншої частини соціуму або світової спільноти. Необхідно піти від конфронтаційної взаємодії, застосування насильства. Усі жертовні акти є фактично відповіддю на застосування тієї або іншої сили. Чим неадекватніші застосовані зусилля, тим більш симетричні та неадекватні жертовні акти у відповідь. Усвідомлення протилежною стороною нездатності протиставити щось адекватне і призводить до таких дуже жорстких терактів: убивств великої кількості безвинних людей. Дуже важливо спрямувати соціальну енергетику в конструктивне русло.
