Про хліб насущний, і не тільки про нього
Хліб сьогодні — тема нагальна. Про нього говорять усі. Хтось тому, що просто щодня з’їдає його кілька шматочків (утім, як і всі інші), й перспектива подорожчання цього найважливішого продукту харчування аж ніяк не тішить. Бо ясно як божий день, що за подорожчанням хліба потягнуться й усі інші «страви». Декотрi думають про хліб тому, що це їхній обов’язок (не буде його у достатній кількості на прилавках, вчасно й за прийнятну ціну — завтра звільнять). А хтось тому, що розуміє, наскільки важливою є тема хліба для майбутніх виборів. За її допомогою можна маніпулювати свідомістю мас, створювати партії й сіяти сумніви. Хоча, чесно кажучи, можна завдяки хлібу й подивитися правді в очі.
Наприклад, ще раз пересвідчитися, що мудрі ми заднім числом. І старання контролювати ситуацію в цій сфері дещо запізнілі. Торік, коли створити державний стабілізаційний фонд зерна було дуже просто, бо врожай був гарним і його продавали за кордон часто-густо за безцінь, про це ніхто й слова не сказав. Зате тепер багато газет якщо не із захватом, то з відтінком позитивізму пишуть: уперше в Держрезерв на збереження закладуть крупи! Закласти закладуть, але якими зусиллями?
На Львівщині, врожай якої найменше постраждав від погодних умов, і то це зробити не просто. А про центральні й південні області годі й казати? На Галичині й ціни утримали малою кров’ю, бо ментальність тут така, що багато господарств усі засіки не пустили за вітром, принаймні до середини зими дехто хліб не продавав, і дуже від своєї розсудливості виграв. Сокальська приватна агрофірма «Білий стік» чистого прибутку отримала цього року 350 тисяч гривень, і їй, звичайно, сьогодні можна лише позаздрити. Та й врожайність зернових хай не на всіх полях, а лише там, де засіяли німецьким посівним матеріалом (сортом «Ларс»), досягла сімдесяти центнерів на гектар. Проте й на інших полях не зганьбилися — зібрали 37 центнерів з гектара, хоча торік було 42. Але й сьогодні є що продати на борошномельні підприємства й що запропонувати для майбутніх посівів. У «Білий стік» вже приїжджали гінці з інших областей і пропонували за тонну посівного матеріалу 1000 гривень. Щоправда, нині усі чекають — коли й скільки дасть держава дотації. Бо від цього залежить, якою буде подальша ціна.
Звичайно, держава сьогодні робить реальні кроки для того, щоб хліб на нашому столі не просто не подорожчав, а й надалі не викликав хвилювань: і згадуваний стабілізаційний фонд, створює (тільки на Львівщині він становитиме 21 тис. тонн), і ухвалено рішення про обов’язкове страхування ризику втрати господарствами майбутнього врожаю. І видача аграріям банківських кредитів за низькими ставками. Але це все в світлому майбутньому, а реалії сьогоднішнього дня свідчать: на складах найбільших хлібокомбінатів Львівщини в запасі борошна на два тижні роботи. Тобто два тижні точно не буде подорожчання хліба, а далі подивимося. Хоча голова правління ВАТ «Львівський хлібозавод №1» Дмитро Ничипуренко на прес-клубі реформ так прямо й заявив: «Ціни підняти нам, звичайно, зараз не дадуть». І тут-таки, здається, злякався своєї відвертості й спересердя додав: «Що ви такі політичні запитання ставите? Самі все розумієте…»
Чесно кажучи, такому підприємству, як цей хлібзавод, що входить до АТ «Еколан» (найбільший на Львівщині власник хлібних магазинів, пекарень і борошномельних комбінатів), навряд чи страшні будь-які вітри. За добу тут випікали донедавна по 42-45 тонн хліба. Зараз же і 60 примудряються. А в середині вересня, коли буде остаточно змонтована новенька, привезена з Німеччини піч потужністю 55-60 тонн хліба щодобово, звісно, випікатимуть набагато більше. Й рентабельність їм вдалося зберегти 7,7 відсотка впродовж року, тому що уклали довгостроковий договір з борошномельним підприємством «Яворівмлин» (який, схоже, також в «Еколані»), тобто не залежали від стрибка ціни на зерно, що стався минулої зими.
Хоч що там кажи, а нинішня ситуація з ніг не звалить, навіть якщо ціну на хліб держава буде втримувати за будь-яку ціну. Постраждають, а ще точніше, вже постраждали, невеликі пекарні. На Львівщині їх було близько 400. І більшість сьогодні простоює. Тому що коли трималася низька ціна на борошно, працювати було задоволенням, а за ціни, що підскочила майже вдвічі — собі на шкоду. Чи запрацюють такі пекарні знову, вельми проблематично, тому що після піврічного простоювання мало хто, практично ніхто, на ноги не спинається. Тому великі хлібзаводи й подвоюють сьогодні потужності, працюють на знос. А що буде через рік, коли обладнання неабияк зноситься, краще не говорити. Адже не всі хлібзаводи увійшли в «Еколан» і мають можливість працювати на нових печах, більшість використовують стару техніку. Тут уже або незалежність, або — нова піч…
Тому стає зрозумілим і ставлення асоціації хлібопекарів, які негативно налаштовані щодо ще однієї інновації — укладання довгострокових договорів між борошномельними підприємствами й хлібопекарнями. На Львівщині позначені п’ять «млинів», яким здійснюватимуться державні постачання зерна (за низькими цінами). А ті, в свою чергу, за знову ж таки невисокими цінами постачатимуть пекарні борошном. Звідси можна чекати, що хліб на стіл споживача прийде за стабільними цінами. Начебто задумано все за наявної ситуації ідеально, то чому ж ніхто від цього не в захваті? Ні малі пекарні, яким такого замовлення не бачити, як власного носа, ні великі підприємства, які резонно запитують, якщо вже утримувати ціну на хліб, то чому не утримувати ціну на газ, електроенергію? Адже теж стратегічний продукт… За минулий рік істотно зросла ціна й на газ, i на електрику, й зросла мінімальна заробітна плата, а хліб тримається стабільно. Ні, я всією душею за те, щоб купувати хліб у магазинах своїм дітям за ту ж ціну. І все-таки щось у цій схемі є непродумане, що спричинить у перспективі ще більші проблеми. А їх, ой як би не хотілося…
