«Отримувати» чи «заробляти»?

Чи хочемо ми бути багатими? Якщо так, то треба ворушитися. Українці у своєму прагненні до достатку, бажанні працювати і доводити це до відома держави демонструють парадоксальну поведінку. Згідно з даними моніторингу (опитування), що проводяться Інститутом соціології НАН України, кількість зайнятих у держсекторі зменшилася з 51% у 1994-му році до 30% у 2002-му. Це означає, що неухильно скорочується кількість людей, які готові «сидіти» на бюджетній зарплаті. З іншого боку, від 39% у 1994-му році до 47% у 2002-му заявляють, що не працюють. Це означає нe що інше, як існування паралельної економіки. Тіньової, неофіційної — справа не у назві, а у тому, що принаймні за кількістю зайнятих тіньовий сектор цілком можна порівняти з державним. Певною мірою цей висновок підтверджується тим, що, за даними того ж дослідження, у 2002-му році зарплата за основним місцем роботи була основним джерелом доходу тільки для 57% українських сімей. Інші — їх трохи менше за половину — очевидно, не відмовляються від можливості підробітку. Інший парадокс — низька планка вимог українців. Середньостатистичний громадянин оцінює «рівень бідності» у 18 доларів доходу на місяць на одного члена сім’ї.