«Венеція. Спогади про майбутнє»

Поза всякими сумнівами, Ангеліна Сіденко закохана у Венецію — але закохана, здається, абсолютно без взаємності. Річ у тім, що венеціанські спогади, як і венеціанські мрії — річ дуже суб’єктивна, і поява в них Кривеллі та Карпаччо, Тиціана та Тінторетто, Гольдоні і Гоцці, Вівальді і Казанови, венеціанських мережив і венеціанського скла, гондол і шоколаду «Корона» далеко не так неминуча, як здається на перший погляд. Тому не так уже й важливо, чи бачила київська художниця реальну Венецію. Сумно те, що її власної Венеції не існує.

Експозиція складається з двох графічних серій, пов’язаних, хіба що, ім’ям автора. Перша — старомодні в своїй ретельності «ведути», які зображують хрестоматійні туристичні визначні пам’ятки «Перлини Адріатики». Друга з серій називається «Містерії. Венеціанський карнавал» — проте без будь-яких на те підстав, бо «містерії» (нехай не «таїнства», але хоча б «таємниці» чи навіть «загадки») в цих роботах Ангеліни Сіденко зовсім немає, а «карнавал» представлено майже єдиною розфарбованою гіпсовою масочкою, яка переходить із композиції до композиції і є найбільш традиційним і, між іншим, найбільш недорогим із місцевих сувенірів. Але, судячи з усього, саме таку Венецію побачила (наяву) чи бачить (у мріях) художниця Ангеліна Сіденко.