Зникаючі види, зникаючі народи

На II З’їзді караїмів України, який нещодавно відбувся у Криму, були присутні 740 громадян України — членів громади, яка нараховує лише 2000 чоловік у всьому світі. Вони — іудеї, які вважають Старий Завіт єдино правильним релігійним джерелом, але заперечують талмудичний закон, що грунтується на традиції. Вони також вважають себе нащадками хазар, тюркського народу, який сповідував іудаїзм та колись правив величезним регіоном, що, ймовірно, включав і Київ. Насправді, саме місто могло бути засноване на залишках ранніх поселень для захисту кордону з Хазарським каганатом.

Цю теорію висунув кілька десятиріч тому почесний професор Гарвардського університету, академік Академії наук України Омелян Прицак, який 1982 року опублікував листа, датованого серединою десятого століття, — найдавніший документ, у якому згадується назва «Київ». Лист написано івритом, але він містить також тюркські руни й адресований єврейській громаді Александрії від єврейської громади Києва. У ньому йдеться про шанованого члена місцевої громади Якова бен Р., якого охарактеризовано як хорошу людину з хорошої сім’ї, «з тих, які дають, а не беруть». Брат Якова, купець, позичив грошей для свого підприємства, запропонувавши брата як заручника. Коли купця пограбували, кредитори зробили Якова рабом, і в листі, знайденому пізніше в Єгипті, міститься прохання до єврейської громади Александрії викупити бідолаху з неволі. Ймовірно, безіменний іудей, який доставив цього листа, був першим послом України…

Так чи інакше, неможливо спростувати теорію, згідно з якою караїми, іудеї, які розмовляють тюркською мовою кипчацької сім’ї, є нащадками хазар — тюркського народу, наверненого до іудаїзму, що колись правив великою частиною нинішньої України, а нині зник з історичної сцени. У будь-якому випадку, чисельність караїмів з їхньою унікальною мовою, історією і культурою дійшла до тієї межі, коли їхнє подальше існування виявилося під питанням. Проте їхні традиції в освіті і мистецтві, їхня енергія і рівень організації — те, що робить народ цивілізованим, а суспільство — громадянським, — не можуть не викликати захоплення у їхніх співвітчизників у країні, де населення загалом також скорочується. Україна, яка прийняла 1992 року закон, котрий гарантує всім етнічним групам право на національно-культурну автономію, робить усе, що може, щоб допомогти караїмам. Та виживання цього малого народу не може бути внутрішньою справою окремо взятої країни, особливо країни, яка знаходиться у таких скрутних обставинах, як нинішня Україна. Людство давно склало список зникаючих видів, які знаходяться під захистом у всьому світі. Чи не настав час подумати про всесвітній реєстр зникаючих народів і скоординувати зусилля всього роду людського, щоб захистити ці народи, які справді знаходяться під загрозою?