Пошукачі та виборці: шанси і сценарії

— На думку багатьох аналітиків, політична реформа має шанс на здійснення до президентських виборів лише за умови, що вона розпочнеться до кінця нинішньої сесії Верховної Ради. Наскільки це, по- вашому, реально?

— Перш за все, слід зійтись в розумінні поняття «розпочнеться». На мій погляд, свідченням початку реформи є суспільне обговорення предмету реформи та інформаційна підтримка цього процесу, які ми вже спостерігаємо. Аналітики ж, очевидно, мають на увазі етап законодавчого закріплення запропонованих реформою змін до Конституції. Варто зазначити, що політична реформа, про яку йдеться, — це грандіозний іміджевий проект, тому фокусувати увагу лише на його легітимізації — це спрощення. Законодавчий аспект політреформи — це, без перебільшення, лише одна складова масштабної акції, розрахованої на довге впровадження. Тому навряд чи навіть самі ініціатори реформи зацікавлені у блискавичному досягненні поставленої мети. Їх, певне, не менше цікавить ефект тривалого суспільного резонансу навколо цього проекту.

— Чи є, на ваш погляд, сьогодні підстави говорити про визначеність з боку партії влади зі своїм кандидатом?

— Немає. Є підстави твердити, що, зокрема, Віктор Янукович стає одним з найімовірніших претендентів на цей статус, однак не більше. Для утвердження в цьому статусі прем’єру необхідно уникнути явних провалів, перш за все, йдеться про соціальні показники. Створити імідж переконливого реформатора, не втягнутого в політичні інтриги та кон’юнктурні ігри, позбавитись домінуючої іміджевої характеристики «донецького» політика, здобути прихильність Президента тощо. А також зробити прийнятні пропозиції іншим iмовірним претендентам.

— А інші варіанти кандидатури від влади? І як щодо шансів, скажімо, кандидата, який би йшов від влади, але таким чином, щоб напряму не асоціюватися з нею?

— Авангардна група пошукачів, безперечно, складається з трьох осіб — Віктор Янукович, Віктор Медведчук і Сергій Тiгіпко. Якоюсь мірою до них приєднується і Володимир Литвин, однак його намагання позбутися іміджу політика, залежного від Президента, призвело до помітного публічного дистанціювання спікера від глави держави. Що в свою чергу не є корисним для потенційного висуванця від влади.

— Який варіант участі в президентській кампанії лідерів опозиційної «четвірки» ви вважаєте найбільш iмовірним?

— Вважаю, на увагу заслуговують два варіанти. Перший: від кожної зі складових «четвірки» висувається окремий кандидат. Другий: КПУ висуває Петра Симоненка, СПУ — Олександра Мороза, БЮТ і «Наша Україна» — Віктора Ющенка. До таких висновків підштовхує поведінка їхніх лідерів. При удаваній сконсолідованості ми бачимо перевагу дезінтеграційних тенденцій над інтеграційними в їхньому таборі. Думаю, за існуючих обставин ми побачимо не менше трьох кандидатів від опозиції.

— Чи можна очікувати на появу серйозних кандидатів, якi не представлятимуть ані владу, ані опозиційну четвірку?

— Думаю, ні, оскільки всі політичні сили в Україні чітко диференційовані за шкалою ставлення до влади. Навряд чи з’явиться потужний кандидат в президенти, який був би здатен вивести себе за межі протистояння «влада — опозиція». В кількох країнах близького зарубіжжя такими кандидатами стали колишні емігранти, які висловили бажання повернутись до Батьківщини. Гадаю, Україні такий варіант не загрожує, а якщо й виникне, то виявиться абсолютно безперспективним.

— Кандидата в президенти від КПУ нині майже ніхто не вважає реальним претендентом на владу, його розглядають в кращому разi як спаринг-партнера майбутнього переможця в другому турі. Як ви оцінюєте шанси лідера комуністів в боротьбі за президентське крісло?

— Як надзвичайно низькі, і не лише на наступних виборах. Драматизм ситуації для КПУ полягає в тому, що найближчим часом вона зберігатиме місце в групі лідерів електоральних симпатій, однак не буде претендувати на абсолютне домінування в ній. Думаю, навіть за умов відносно високих показників електоральних симпатій до Компартії наше суспільство не готове до такого достатньо сміливого і, я б сказав, авантюрного кроку, як обрання Петра Симоненка президентом. Водночас ми спостерігаємо помітне зниженння рівня електоральної підтримки комуністів, що значно мінімізує шанси КПУ на перемогу у президентських виборах. І мені здається, що самі ж лідери партії це усвідомлюють. Утім, схоже, комуністів цілком влаштовує статус однієї з найбільших парламентських фракцій. Тому участь Симоненка у виборах президента є лише засобом збереження провідних позицій КПУ у Верховній Раді після наступних парламентських виборів.