Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО: Чим ближче до виборів, тим складніше говорити про єдиного кандидата

— Чи був результат голосування з програми уряду — 335 голосів «за» — для вас несподіваним?

— Ні, я був абсолютно впевнений у тому, що за програму проголосують. До того ж із заяви Віктора Пинзеника та представників інших опозиційних фракцій, котра прозвучала після голосування із закону про вибори, випливало, що між ними й урядом існувала домовленість про підтримку урядової програми в обмін на підтримку частиною більшості пропорційного виборчого закону. Хоч особисто я голосував за цей закон про вибори за переконанням, — такі домовленості вважаю неприпустимими. А те, що в парламенті немає стабільної політичної (підкреслюю, політичної, а не «технічної») більшості, — це, звісно, наш біль.

— Тобто до дня голосування ви про які-небудь домовленості між урядом та опозицією нічого не знали?

— Хіба що на рівні чуток.

— У вашій присутності прем’єр опозиції нічого не обіцяв?

— Ні.

— Під час обговорення програми Кабміну ви назвали її «маніфестом намірів, а не стратегією діяльності уряду», проте заявивши, що ваша фракція ухвалила «політичне рішення — підтримати програму одноголосно». Очевидно, подібними мотивами керувалися і деякі інші фракції «дев’ятки». Чи не завдасть така політична мотивація шкоди вітчизняній економіці, яка, якщо дотримуватися вашої логіки, розвиватиметься за відсутності певної урядової стратегії?

— Прем’єру й іншим членам уряду потрібна — знаю це по собі — впевненість у тому, що хоч би якийсь час їм дадуть можливість працювати спокійно. А щодо стратегії, то я у своєму виступі підкреслював необхідність розробки стратегічної програми політичного, економічного, соціального розвитку України. Проект такої програми було підготовлено ще в кінці 1997 — на початку 1998 рр. (коли Валерій Пустовойтенко очолював український уряд. — Ред. ). Такий документ Верховна Рада зобов’язана прийняти у вигляді закону, а всі програми уряду повинні бути спрямовані на його реалізацію. Тоді буде лад. А розрахована на рік, багато в чому декларативна програма хіба що дає міністрам можливість вчитися працювати. Людина, яка прийшла до уряду, перший рік вчиться працювати, другий рік — працює, і тільки на третій рік з’являються результати її роботи. На жаль, уряди в нас змінюються набагато частіше, і це дуже погано.

Тим часом проголошений минулого року Президентом курс, згідно з яким Україна в 2011 році має намір стати членом Євросоюзу, не конкретизують і не реалізовують. Наша економіка потребує структурних змін. Ми маємо загрозливу демографічну ситуацію, — вчені прогнозують, що в 2014 році українців буде 44 мільйони, а в 2050 — усього 30 млн. Необхідно чітко визначити і зовнішньополітичні пріоритети. А поки участь у створенні єдиного економічного простору на території СНД й одночасна інтеграція в Європу в сумі дають нуль: не рухаємося нікуди, стоїмо на місці. І чекаємо, хто б нас, як того бегемота, витяг із болота…

— Чи є вже якась реакція колег на ваші пропозиції щодо полiтичної реформи?

— І Ющенко вже приходив, і з Морозом розмовляли, і з Симоненком, і з представниками більшості… Обговорюємо ці ідеї і в наших регіональних парторганізаціях. Тобто ми активно працюємо у цьому напрямі. Ми — за парламентсько-президентську республіку, ми вважаємо, що президент повинен бути гарантом Конституції, захисником прав своїх співгромадян і суворо питати за порушення цих прав і з уряду, і з місцевих органів влади — з допомогою механізму, який ще слід відпрацювати, тому що сьогодні спитати з будь- кого не так уже й просто… Президент сьогодні, навпаки, став заручником недоліків чинної Системи. Вважаю, що прем’єр і міністри, якщо вони є політичними фігурами, повинні зберігати свої позиції у парламенті, тобто мати право бути також і народними депутатами. Необхідно також підвищити статус державних секретарів. Президент у своєму виступі сказав, що можна четверо-п’ятеро держсекретарів ввести до складу Кабміну, — але це нонсенс, держсекретарі — це абсолютно інша структура влади. Вертикаль повинна бути чіткою, не можна нічого змішувати, а то потім узагалі не розберемося, що до чого.

— Одне з основних завдань політреформи — посилення ролі парламенту, виступаєте за це і ви. Проте, дивлячись на наш сьогоднішній парламент, — чи варто посилювати його роль?

— Якщо у роботу парламенту менше втручатимуться ззовні, її, думаю, вдасться стабілізувати. Адже працювали колись — після Нового року — нібито нормально, так чи ні?.. Нам необхідно вирішити кілька серйозних питань, що виникають у процесі нашої роботи — про виборчий закон, наприклад. На мою думку, ще раз підкреслюю, ми повинні мати однопалатний парламент, який обирають на пропорційній основі. Вибори до місцевих рад доцільно провести за мажоритарною системою, але кандидатів туди повинні висувати партії. Кажуть: у нас, мовляв, немає справжніх партій тощо. Запевняю вас: якщо приймуть таке рішення, завтра на місцях охочі вступити до тієї чи іншої партії вишикуються у черги. Зрозуміло, нас цікавлять не суто кількісні показники, — нам потрібен перехід кількості в якість, потрібно, щоб партійна система розвивалася…

— А ситуацію, що склалася в Верховній Раді минулого «голосувального» четверга, ви також вважаєте наслідком якогось «зовнішнього впливу»?

— Вважаю, так. Я не був на нараді лідерів фракцій у Володимира Литвина: у перерві в мене була запланована зустріч зі школярами, яких привезли до Верховної Ради, — хіба я міг їм відмовити? З іншого боку, про що було домовлятися? Я ні з ким ні про що не домовлявся, я нікому нічого не винен. У нас є своя політична лінія. Тому я й кажу, що потрібно припинити спроби «домовитися» і стати на шлях пошуку політичного консенсусу. Мені приємно, що, наприклад, Віктор Ющенко підійшов до мене і сказав: ми, мовляв, ознайомилися з вашими пропозиціями щодо політичної реформи і готові їх підтримати. Подивимося.

— У нинішньому посланні Президента до Верховної Ради йдеться, зокрема, про те, що опозиція і влада повинні навчитися бачити одна в одній партнерів. Для цього опозиція, вважає Президент, повинна відмовитися від популістсько- радикальних лозунгів і вимог та від дій, що межують із політичним екстремізмом. Чи повинна, на ваш погляд, від чого- небудь відмовитися влада?

— Влада й опозиція повинні, зрозуміло, сідати за стіл переговорів, — але це буде складно зробити, і не думаю, що це станеться до президентських виборів. У нинішній ситуації опозиції вигідно набирати бали саме на критиці влади. А влада повинна у свою чергу адекватно реагувати на конструктивні зауваження, що надходять від різних політичних сил. Це моя думка, і нехай мене хтось переконає у тому, що я помиляюся. Що, приміром, губернатор не повинен підкорятися прем’єр-міністру. Мене різатимуть, але я з цим не погоджуся. Повинна бути єдина система виконавчої влади, — і ми до цього прийдемо. Колись — років через п’ять-десять — посада губернатора у нас, можливо, стане виборною. Але тільки тоді, коли законодавство, судова система, суспільний контроль та інше виключатимуть для регіонального керівника можливість почуватися безконтрольним і безкарним. А поки ми такого рівня не досягли.

— Ви вважаєте реальною зміну моделі влади в Україні ще до виборів 2004 року?

— Альтернативи нема: потрібно за два місяці, які залишилися до кінця нинішньої сесії, зібрати всі пропозиції, узагальнити їх, піти відпочити, порадитися у себе в парторганізаціях, у громадських організаціях, восени повернутися, скликати Конституційну Асамблею з якнайбільшою кількістю учасників і продовжити роботу над компромісним варіантом змін до Конституції. У цьому випадку до кінця нинішнього року — початку наступного ми зможемо ці корективи внести.

— Чим ближче до виборів, тим менше у їхніх можливих учасників бажання як-небудь обмежувати повноваження президента…

— Сьогодні повноваження глави держави справді досить широкі. Відверто кажучи, я б їх нікому не віддав. Президент проголосив початок переходу до парламентсько-президентської республіки, але механізм запропонував дещо не відповідний даним деклараціям.

— Недавно лідери СДПУ(О) і «Трудової України» висловили надію, що центристським силам вдасться висунути на виборах-2004 єдиного кандидата. Переговори між цими партіями нібито вже тривають, і їхні суб’єкти сподіваються на приєднання до них ще й інших політичних сил, представлених у парламентській більшості. Вам уже робили відповідні пропозиції?

— Так, робили. Ми в партії обговорюємо ці ідеї — одразу, зрозуміло, нічого не відкидаємо. До цих питань слід поставитися дуже серйозно. У програмі нашої партії написано, що на даному етапі ми висуватимемо свого кандидата на президентські вибори. Це рішення може змінити тільки з’їзд. Це по-перше. По-друге, на попередньому етапі ми ставили перед собою завдання — увійти як сильна партія до могутнього виборчого блоку. Ми це завдання виконали — НДП була серед ініціаторів створення блоку «За єдину Україну». Але перед цим ми підписали угоди з 14 політичними партіями, — на жаль, більшість із них відійшли вбік, ставши нашими політичними конкурентами, а до блоку ввійшли тільки п’ять. Проте, прийшовши до парламенту, ми розділилися на кілька фракцій. Я був категорично проти цього. Я вважав, що в такому самому складі ми повинні були йти і на президентські вибори. На жаль, нині ми всі знову є не партнерами, а конкурентами. І сьогодні говорити про єдиного кандидата складніше, ніж це було перед парламентськими виборами 2002 року. Тому ми пройдемо той шлях, який повинна пройти партія. У кінці травня ми проведемо форум народних демократів, де зробимо заявку на підготовку до президентських виборів.

— На яких принципах повинен, на вашу думку, формуватися блок для участі у виборах президента?

— Усвідомлення мети і рівності всіх партнерів. А наш досвід такий, що членів нашої партії позабирали до інших фракцій, — яка ж це рівність?

— Як, на ваш погляд, президентська кампанія позначиться на роботі Кабінету Віктора Януковича?

— Завдання кожного уряду — працювати над реалізацією державної політики. Як би там вибори не відбувалися, — життя не повинне зупинятися, люди чекають на підвищення пенсій, підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери тощо. Катастрофічне становище в АПК, — а я не чую, щоб хтось бив на сполох. Ми сьогодні повинні зібрати всі сили, купити, за бюджетні гроші в тому числі, хліб до резерву — 2—3 мільйони тонн, щоб нормально пережити наступну зиму... Тому парламент та уряд уже найближчим часом повинні ухвалити рішення про закупівлю зерна нового урожаю.

— У президентському посланні йдеться зокрема про те, що, щоб сприяти формуванню сильних загальнонаціональних партій, необхідно у процесі політреформи законодавчо передбачити нові вимоги до партій, особливо щодо умов їхньої реєстрації, контролю за фінансовими надходженнями, державної підтримки. Що ви думаєте з цього приводу?

— Не потрібно щороку змінювати законодавство, — воно повинне працювати, наше завдання — стежити за його дотриманням. Узагалі, створити і розвивати партію — це, скажімо так, клопітка справа. Це дуже складний, причому «живий», механізм — це апарат, штат, програма, робота з виборцями, з партійцями тощо. Це, я вам скажу, «країна у мініатюрі», велике «підприємство», яким слід займатися щодня, вникати у проблеми людей, вирішувати їх по мірі можливості. І не так просто це все робиться. Для мене у моїй роботі партія — це питання номер один. Звичайно, пройти, приміром, до Верховної Ради командою — складніше, ніж поодинці за мажоритарним округом. Але сьогодні ми раді, що НДП вдалося стати частиною стабілізуючого центра українського політикуму.

— Нещодавно у нашій газеті вийшла тематична шпальта, присвячена проблемам малих міст — низка інтерв’ю з мерами таких міст, які зокрема розповiдають про проблеми з розподілом коштів, скаржаться, що Бюджетний кодекс і закон про місцеве самоврядування не працюють тощо. Я знаю, що ви впритул займаєтеся програмою розвитку малих і середніх міст, у тому числі і питаннями фінансування, — що ви можете сказати з цього приводу?

— Дякую за запитання. Я хотів би, щоб пропозиції героїв вашого інтерв’ю потрапили до нашого комітету чи до мене особисто. Я незадоволений тим проектом відповідного закону, який розробило і подало Мінекономіки, — але його потрібно прийняти у першому читанні, щоб він перейшов у власність Верховної Ради, і ми отримали б можливість за участі мерів малих міст підготувати варіант, який задовольнив би всі сторони — і уряд, і парламент, а головне — кожного жителя таких міст, які сьогодні животіють. Наведу такий приклад: на одному з поверхів у палаці «Україна» висить чотири гобелени — «Київ», «Глухів», «Чигирин», «Батурин» — наші гетьманські столиці. Київ сьогодні живе і розвивається, а інші? Ми не повинні допустити їхнього руйнування — як і багатьох інших наших міст, повинні створити їм умови для розвитку.