Енергетична безпека: два шляхи розвитку України
Існує певний дисонанс між реальними кроками уряду та проголошеними деклараціями. Наближення до європейських стандартів життя та майбутнє членство України в Європейському Союзі, — проголошується основною метою програми діяльності Кабінету Міністрів, поданої днями на розгляд Верховної Ради. В сфері ПЕК уряд обіцяє зміцнювати енергетичну безпеку, — сприяти ефективному використанню енергетичного потенціалу та розвитку виробництва енергоносіїв, диверсифікації джерел енергопостачання та інтеграції енергосистем України та Євросоюзу. Однак практичні дії уряду впродовж перших 100 днів дають підстави сумніватися в щирості упорядників програми. Останні угоди між урядами Російської Федерації та України, деякі проекти законів, внесені до парламенту, свідчать про євразійський ухил урядової політики. Надто велика «гнучкість» та «прагматизм», які рекламуються як основні знаряддя захисту інтересів держави, можуть призвести до втрати Україною енергетичних перспектив. Сьогодні вимальовуються, як мінімум, два сценарії розвитку — євроазійський та європейський.
ЄВРОАЗІЙСЬКИЙ
Україна не має власної енергетичної стратегії та національної енергетичної програми, тому змушена йти в фарватері російської. В разі збереження аморфного політичного курсу, маємо всі шанси ввійти у вільний економічний простір iз Росією, що передбачає спільне використання євроазійських транспортних коридорів. У цьому випадку Росія на 30 років перехоплює управління українською ГТС та підземними газовими сховищами. Україна втрачає можливість диверсифікації постачання газу з Каспійського регіону своєю територією. Підземні газові сховища будуть використовуватись Росією для створення власних стратегічних запасів. Україна втратить мінімум 50% надходжень за транзит російського газу, а це 15 млрд. кубометрів газу щорічно або 750 млн. американських доларів з розрахунку 50 доларів за 1 тис. кубометрів. За рахунок України Росія отримує додатковий експортний ресурс — ті ж самі 15 млрд. кубометрів газу «Газпром» успішно реалізує в Європі по ціні понад 100 доларів за тисячу кубометрів, отримавши понад 1,5 млрд. американських доларів.
Парламент приймає зміни до Закону «Про концесії», яким до переліку об’єктів, що можуть надаватися в концесію, додається українська нафтотранспортна система з нафтовим терміналом «Південний». Уряд віддає в управління на 20 — 30 років українську нафтотранспортну систему разом iз нафтовим терміналом в Одесі російській компанії «Транснафта». Нафтопровід Одеса — Броди використовується для транзиту російської, а не каспійської нафти, а термінал «Південний» — як стратегічний резерв російської нафти. Україна остаточно прощається з планами диверсифікації поставок нафти з Каспійського регіону.
Уряд та Фонд держмайна під гаслами необхідності поповнення держбюджету продають контрольний пакет акцій «Укрнафти», — компанії, яка щорічно поповнює бюджет на суму понад 1 млрд. гривень, — за 500 — 600 млн. гривень. З великою ймовірністю власником «Укрнафти» стає одна з російських компаній, — ТНК або Лукойл. Україна втрачає власні джерела видобутку нафти (3 млн. тонн) та газу (4 млрд. кубічних метрів). Настає 100% монополізація Росією ринку нафтопродуктів України.
У зв’язку з тим, що продано контрольний пакет «Укрнафти», «Укртранснафта» переходить у концесію, а «Укртрансгаз» передано в управління міжнародному газовому консорціуму, закономірно припиняє своє існування найбільший платник податків НАК «Нафтогаз України». Верховна Рада тим часом ратифікує «Угоду про транзит електричної енергії та потужності держав-учасниць СНД» та «Договір про забезпечення паралельної роботи електроенергетичних систем держав-учасниць СНД». Паралельно уряд та ФДМ завершують продаж українських генеруючих компаній. Контрольні пакети акцій «Західенерго» та «Центренерго» переходять у власність РАТ «Єдині енергосистеми Росії». Цій же компанії надаються в концесію магістральні лінії електропередач (український експортний електроенергетичний колектор), що не заборонено чинним законодавством. Росія захоплює 100% електроенергетичного ринку Молдови та Бурштинський енергетичний острів. Російські власники «Західенерго» та «Центренерго», перебуваючи в єдиному економічному та енергетичному просторі, втрачають інтерес до українського вугілля та шахт, — на той час, напевно, приватизованими українськими фінансово-промисловими групами, — оскільки мають можливість купляти російський газ на внутрішньому ринку за 20 — 25 доларів за тисячу кубічних метрів та виробляти дешеву електроенергію. Росія збільшує свій експортний електроенергетичний потенціал, завдяки будівництву вставок постійного струму на українській території. Україна отримує мізерні кошти за транзит російської електроенергії, втрачає вугільну галузь, а разом iз нею — залишки своєї енергетичної незалежності.
Тим часом Верховна Рада надає згоду на корпоратизацію НАЕК «Енергоатом» та приватизацію підприємств ядерно-паливного циклу — «Східного гірничо-збагачувального комбінату», підприємств «Цирконій» та «Смоли». Ці об’єкти, звичайно ж, викуповуються російськими підприємствами. В Росії, Білорусі чи Казахстані будується російсько-українсько-казахський завод ядерного палива. Уже зараз уряд закликає не до створення власного неповного ядерно-паливного циклу, а до «спеціалізації вітчизняного виробника на одній з технологічних ланок процесу виробництва палива для АЕС», «у кооперації з Росією та Казахстаном». Проект урядового закону про виведення «ядерно-паливних» підприємств зi списку об’єктів загальнодержавного значення, що не підлягають приватизації, подано урядом на розгляд у Верховну Раду.
Росія надає технічний кредит на подовження терміну експлуатації реакторів ВВЕР — 1000, який Україна, звичайно ж, не повертає. Атомні електростанції, які, згідно з чинним законодавством, разом iз газотранспортною та нафтотранспортною системами не підлягають приватизації, але можуть бути об’єктами концесії чи управління, — надаються в концесію на 20 — 30 років «Росенергоатому». Енергетична політика України як самостійної держави припиняє своє існування. В зв’язку з досягненням 100 вiдсоткової залежності від поставок російських енергоносіїв, — нафти, газу та ядерного палива, — в енергетичній сфері перестають існувати останні перешкоди для об’єднання України та Росії в єдину державу.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
Уряд розробляє та затверджує енергетичну стратегію до 2030 року, а парламент приймає закон про національну енергетичну програму до 2020 року. Реалізується урядова програма інтеграції української енергетики в енергетичний сектор Європейського Союзу.
Україна слідом за своїм сусідом, членом ЄС та НАТО Словаччиною, продає 49% акцій своєї ГТС разом iз підземними газовими сховищами консорціуму за участі трьох світових газових компаній — «Ruhrgas», «Gas de France», «Газпром». Кожній з них продається третина акцій 49-відсоткового пакета, без права перепродажу акцій терміном на 20 років. Підземні газові сховища використовуються спільно, як стратегічний запас газу для держав ЄС. Україна отримує за продаж 49% акцій своєї ГТС не менше 8 млрд. американських доларів, які спрямовує на стратегічні енергетичні програми та модернізацію своєї економіки. Через територію України споруджується трансєвропейський газопровід з Каспійського регіону до ЄС. Освоюються нові родовища бурого вугілля на базі Верхньодніпровського енергетичного комплексу та споруджується ТЕС потужністю 1200 мВт.
Україна також продає 49% своєї нафтотранспортної системи разом з нафтовим терміналом «Південний» консорціуму світових нафтових компаній, — наприклад, «British Petroleum» та «Chevron», — який добудовує нафтопровід Одеса — Броди до Гданська. Нафтовий термінал використовується консорціумом спільно з Україною для створення стратегічного резерву нафти. Україна отримує за 49 вiдсотковий пакет не менше 6 млрд. американських доларів. Забезпечується диверсифікація та транзит каспійської нафти в Україну і держави ЄС та збільшення надходжень до бюджету країни. Власниками контрольних пакетів генеруючих компаній «Західенерго» та «Центренерго» стають відповідно німецька RWE та французька компанії «Electricite de France» або консорціум з цих компаній, можливо, за участю російського «Газпрому» або «Ітери». Завершується перехід на паралельну роботу з ОЄС Євросоюзу єдиної енергетичної системи України. Експорт української електроенергії до держав ЄС досягає 30 млрд. кВт.год.
Україна збільшує видобуток урану, досягаючи 100-вiдсоткового власного забезпечення, за участю Росії будує власний завод ядерного палива, здійснює реконструкцію та продовжує терміни експлуатації реакторів ВВЕР-1000 на 15 років, згідно з вимогами МАГАТЕ. Україна завершує адаптацію енергетичного законодавства до вимог ЄС та готується в енергетичній сфері стати членом Європейського Союзу.
