Стара фальшивка
Серед багатьох інших церков в Україні представлено також Російську Православну Старообрядницьку церкву різних напрямків (згод); вона має тут 73 громади, 2 монастирі і 42 священнослужителi Білокриницької, безпопівської, Новозибківської згод та ін. У цьому році старообрядці так званої Білокриницької згоди відзначають важливу для церкви подію — 15-річчя зведення Алімпія Московського, глави їхньої церкви, в сан митрополита Московського і всієї Руси.
Як відомо, історія старообрядців почалася у ХVII столітті, коли Собор Московської церкви (1666—1667) піддав анафемі тих російських православних, які не прийняли обрядову реформу патріарха Никона. (Тоді було запроваджено: хресне знамення трьома, а не двома перстами; поясні, а не земні поклони; використання поряд із восьми- також шестикінечного хреста та ін.). Частина православних — старообрядці — вважала реформу «самочинною» (диктаторською), не визнала нових церковних правил і трималася обрядів «древлего» православ’я. Невдовзі церковне протистояння перейшло в переслідування старообрядців, держава почала застосовувати війська, вдавалася до найжорсткіших репресій, пізніше позбавляла їх громадянських прав.
Через три століття (1971) Помісний собор Московського патріархату відмінив анафеми ХVII століття «как не бывшие», але згоди між двома церквами досі не досягнуто.
Коли кілька років тому я вперше мала нагоду спілкуватися із старообрядцями (у київській церкві Успіння Пресвятої Богородиці), мене особливо вразила освіченість і книжність простих парафіян. На всі мої запитання я отримала обгрунтовані, з цитатами відповіді; при найменшій нагоді на стіл викладалися старовинні фоліанти для верифікації, демонструвалося фундаментальне знання Святого письма та Отців церкви. Ця інтелектуальна традиція сформувалася, очевидно, в умовах постійної необхідності доводити правоту, відстоювати права на свої віру та думку, захищатися. Ось один яскравий історичний приклад.
Переслідування старообрядців, розпочаті за правління «тишайшего» царя Олексія Михайловича, особливо жорстоко продовжив Петро I (не дивно, що всіх «післясоборних» царів старообрядці вважали антихристами). Збройна сила, безжальні покарання не привели, однак, до очікуваних результатів. Зрештою влада вдалася і до ідеологічної зброї, як тепер би сказали. У поселення збіглих на окраїни імперії захисників старої віри, у заволзькі скити, поморські монастирі, Сибір почали засилати ченців-місіонерів. Ті ходили від поселення до поселення і переконували збіглих у тому, що їхня «стара» віра давно, ще в старовину засуджена церквою. Місіонерів озброювали відповідними книгами, листівками тощо.
Московська патріархія ввела тоді в місіонерський обіг зокрема книгу «Деяния» та численні списки (копії) з цієї книги. Старовинний манускрипт був покритий цвіллю, поїдений міллю; його пергаментні сторінки писані старовинними літерами. За змістом це був збірник постанов («деяний») церковного Київського собору 1157 року; особливо корисним для місіонерів був розділ під назвою «Соборное деяние Киевское на еретика мниха Мартина». Там засуджувалося єретичне вчення Мартина, вчення, яке було вельми подібним до засад старообрядців. Ченці давали читати «Деяния» всім бажаючим — аби впевнилися відступники, що вже в часи Київської Русі церква засудила відхід від «грецьких канонів».
Згідно з «Деянием», собор ХII ст. відбувся під головуванням Київського митрополита Константина, в часи князювання Ростислава Мстиславича. Чернець Мартин, викликаний на соборні засідання, не захотів відмовитися від своїх оман, був одноголосно засуджений і відправлений до Константинополя. Спеціально скликаний Цареградський собор також визнав Мартина винним у єресі, піддав його анафемі й передав світській владі Візантії, яка спалила затятого єретика на вогнищі. Отака повчальна для російських старообрядців історія.
Через певний час після того, як у руках старообрядців опинилися «Деяния», «вийшов у світ» рукопис «Поморские ответы» в 500 сторінок, копії з якого писалися і швидко розповсюджувалися від одної старообрядницької громади до іншої. «Поморские ответы», укладені братами Денисовими, засновниками поморської Вигорецької пустині, сучасні вчені вважають першим зразком історичної палеографії в Росії — блискучою науковою експертизою книги «Деяний» на автентичність, яка виявила фальсифікацію.
Перш за все, брати Денисови звернули увагу на той дивний факт, що про так званий Київський собор не згадує жоден літопис того чи пізнішого часу, ні церковні письменники, ні патріарх Никон, який боровся з розкольниками і використовував для цього всі можливі засоби. Між тим церковний собор — то завжди велика подія не тільки для церкви, а й для православного суспільства. На підтвердження своїх міркувань автори «Поморських відповідей» наводять повний список відомих тоді літописів, на які вони посилалися.
Другим доказом підробки стала дата «Київського собору» (1157), який зібрався, начебто, за Київського князя Ростислава Мстиславича. Але, згідно з літописами, у той час цього князя у Києві не було — на київський стіл його призвали значно пізніше. Більше того, історичні факти свідчать, що митрополит Константин, який скликав начебто собор, посідав кафедру також після 1157 року і був позбавлений кафедри ще до князювання Ростислава. Вчені брати-старці дослідили також зовнішні риси рукопису «Деяний», такі як пергамент, чорнила, написання літер, обкладинку, і беззаперечно встановили, що всі вони не відповідають ознакам ХII століття.
Результатом цієї наукової експертизи стало те, що Святіший Синод Московської церкви поспішив вилучити «Деяния» і його копії з обігу. Їх поклали у спеціальний лантух, опечатали і віддали в синодальну бібліотеку. Залишається тільки додати, що, на думку історика Вадима Прокоф’єва, «Деяния» виготовили майстри Києво-Печерської лаври за особистим наказом царя Петра I. Як, однак, одноманітно діють можновладці!
