Сирія — наступна?
Розумна дипломатія проти «розумних» бомб
Нещодавні голослівні заяви міністра оборони США Дональда Рамсфельда про те, що Сирія таємно постачає Іраку військове обладнання та техніку, зловісно вказують на те, що Америка, після того як вона покінчить із Багдадом, може звернути увагу на Дамаск.
Обвинувачення Рамсфельда — з обуренням відкинуте Сирією — зараз стоїть вгорі довгого списку невирішених проблем у відносинах між Сирією та США. У цьому списку також безперервна воєнна інтервенція Сирії в Лівані та її підтримка місцевої організації Хезболлах, її імовірна участь у 1982 році в нападі смертників у Бейруті, внаслідок якого загинув 241 морський піхотинець армії США, її безперервна підтримка різних палестинських угрупувань, які стоять «поза законом», та її нібито зростаючі запаси хімічної та біологічної зброї. Насправді, Сирія вже давно знаходиться у складеному Державним департаментом США списку країн, які надають підтримку терористам.
З цих причин Сирія дуже може стати потенційною ціллю для американських воєнних авантюр. Навіть до початку ескалації нинішнього раунду ворожості Дамаска й Вашингтона, імовірність таких дій обговорювалася деякими членами адміністрації Буша, такими як Річард Перл, а також консервативними коментаторами засобів масової інформації. Всі вони із задоволенням прирахували б Сирію до так званої Осі зла.
Усвідомлюючи таку можливість, сирійський режим явно заперечував проти війни Америки в Іраку, яку затаврували президент Башир Ассад та інші високопосадовці як «агресивну війну». Те, яким чином на вищому рівні думають про загрозу, що виникає у зв’язку з нещодавніми подіями, було недвозначно озвучено в недавньому інтерв’ю президента Ассада, яке він дав ліванській газеті.
Ассад порівняв ситуації в Лівані та Іраку, наполягаючи на тому, що Ірак може домогтися того ж самого, чого Ліван досяг вже два десятки років тому, а саме насильного видворення американських і британських військ внаслідок безперервного запеклого опору. Ассад заявив: «США та Велика Британія не зможуть контролювати Ірак».
Заявляючи, що «опір арабського народу» американському вторгненню поширюється в усьому регіоні, Ассад вказав на зростаючу кількість арабів, включаючи сирійців, які вирушили до Іраку, щоб битися там пліч-о-пліч із солдатами Саддама. Ассад сказав, що араби чинитимуть опір зусиллям Америки «переробити регіон на свій лад» з метою контролювати його нафтові багатства і забезпечувати інтереси Ізраїлю. Більш того, він закликав укласти Пакт про спільну оборону арабських країн.
Нещодавно 90-річний головний муфтій Сирії шейх Ахмад Кіфтаро закликав мусульман усього світу провести «мученицькі операції» проти американських інтересів. Це заклик, який він не наважився б зробити, не отримавши попередньої згоди з боку уряду. Очевидно, сирійський режим заганяє себе в глухий кут і в результаті може підготувати грунт для потенційного відкритого зіткнення із США у не такому вже віддаленому майбутньому.
Однак, попри все вищесказане, існує також неафішований аспект американо-сирійських відносин, який потрібно розглянути. З моменту терористичних атак на Нью- Йорк та Вашингтон 11 вересня 2001 року співробітництво в галузі безпеки між двома країнами посилилося. Сирійські розвідувальні служби надали багато цінної інформації про діяльність Мухаммеда Атта та інших підозрюваних в участі в цих атаках, а також інформацію про діяльність «Аль-Каїди». Є також деякі факти, які вказують на те, що Сирія за кілька тижнів до початку нападу поділилася з американцями розвідувальною інформацією щодо готовності Іраку до війни.
І цьому не слід дивуватися, оскільки правителі Сирії протягом останніх тридцяти років довели своє вміння перестраховуватися. Цілком можливо, що гучна антиамериканська позиція режиму спрямована на те, щоб приховати деякі секретні угоди з американцями, особливо щодо опозиційно налаштованих іракців і курдів, які проживають у Сирії.
Проте, якщо американці досягнуть перемоги в Іраку — що вони повинні зробити для того, аби підтвердити свій статус єдиної у світі супердержави — їхні відносини зі своїми новими сирійськими сусідами не будуть простими. Всi невирішенi проблеми швидко не будуть вирiшенi. Більш того, думка Сирії щодо суперечки між арабами та Ізраїлем не може бути штучно прикрашена, оскільки для будь-якого мирного врегулювання проблеми необхідно отримати згоду Сирії.
Якщо США спробують ізолювати Сирію, то це не так легко буде зробити. Дамаск підтримує хороші політичні та економічні відносини з Росією, Китаєм і головними учасниками Євросоюзу, особливо з Францією, з її батьківським ставленням до своєї колишньої колонії та її молодого президента. З іншого боку, коли американці контролюватимуть Ірак, Сирія виявиться в оточенні трьох недружніх (якщо не відверто ворожих) і союзницьких між собою сусідів: американці зі сходу, а турки та ізраїльтяни з півночі та півдня, причому обидві останні країни окупують сирійські території.
Проте існуючі проблеми у відносинах між Сирією та США краще буде вирішити за допомогою розумної дипломатії, ніж «розумних» бомб. Враховуючи останні події в Іраку, сирійські лідери повинні замислитися над питанням, чи здатна адміністрація Буша думати таким чином. Водночас, чи виявляться нові правителі Сирії здатними укласти угоду в стилі Макіавеллі, якими так славився колишній президент Сирії Хафез Аль-Ассад? Оскільки серед правителів країни є багато тих, хто входив до його команди, то така імовірність, очевидно, існує. Але чи здатні американці її побачити?
