«АРХIГУМ»: 20 років сміху
Коли я вперше — і випадково — потрапив на виставку «Архігуму», то просто… остовпів. Шок, вибух, артефакт! Ціла обойма убивчо-тонких, а часом — шизоїдно-розкутих памфлетів «зривала дах». А це був 1985 рік. «Гласность — перестройка» тільки-но розпочиналася, й увесь андеграунд ще сидів у підвалах. А тут — в офіційному Будинку архітектора офіційно дозволено «чорний гумор» та усіляку антирадянщину. Кудін, Казанський, Кособукін і Казаневський здавалися мені велетнями-титанами. Це вони «прострілили» мою свідомість такої сили електрострумом, що подальше існування я вже не уявляв без «Архігуму». А таки у 80-х це був клуб втаємничених, інтелектуальна альтернатива офіційному гумору «Перця». Спочатку були щомісячні посиденьки клубістів-карикатуристів у тому ж Будинку архітектора, а щорічні квітневі вернісажі викликали справжній ажіотаж. Мас-медіа ломилися на «Архігум» як на якихось рок-зірок. Та й справді, «архігумівці» були «зірками», себто — кращими. Такими їх часто-густо визнавали на міжнародних конкурсах карикатури. Ніби граючи, наші брали там перші призи, гран-прі еt сеtеrа. А вдома… Вдома малюнки «архігумівців» розбігалися по газетах-журналах, їздили по-передвижницьки по різних усіляких Будинках культури та виставкових залах — і не лише в столиці. Популярний День мистецтв на Андріївському узвозі в перші роки був Подією. Частинка цієї Події — вернісажі «Архігуму» на кінцевій стометрівці узвозу. Добре пам’ятаю Юру Головченка, що не встигав малювати «кота на трубі» — бо були нарозхват… Вітю Кудіна, що видавав десятки блискучих шаржів-експромтів, Сергія Алєєва з його галереєю шаржів-скульптур на видатних людей епохи, Толю Казанського, з його фантасмагоричними перфоменсами нібито з… нічого. І звичайно ж — присмак кави з коньяком з термосу, що приносила дружина Жені Григор’єва. Усі почувалися шахтарями. Усі рубали бетонну стіну великого совкового каземату. Рубали, аби видертись на свіже повітря. Оазою свободи для усіх нас тоді був «Архігум». Адже смішити — це гуманно. Хай живе Архігуманність з Перцем! А він — Перець — таки міцний у «Архігуму».
