ЩОДЕННИК

Нещодавно знову довелося їхати дизель-поїздом, звичним маршрутом з Новоград-Волинського на Житомир. Поїзд був старий, обшарпаний і якийсь скрипучий. Проходячи через холодний порожній вагон, побачив уже призабуту картинку — десь із третина сидінь були зняті, обтягнуті шкірозамінником поролонові подушки, і металеві каркаси в цих місцях стали непридатними для більш-менш зручного розташування людей. Одна сільська бабуся, яка йшла зі мною, спересердя плюнула і почала сипати прокльонами на адресу невідомих мародерів. І пригадалося мені, як кілька місяців тому на цьому маршруті почали з’являтися нові, більш комфортабельні дизель-поїзди із м’якими сидіннями і спинками, справними світильниками, привітними провідниками та іншими ознаками поліпшеного сервісу. І в цих поїздах зберігалося, що дуже суттєво, право на пільговий або навіть безкоштовний проїзд для численних категорій громадян, в тому числі — пенсіонерів. Тоді залізничники у вагонах напучували пасажирів: «Ось бачите, які для вас умови створюємо? То ж і ви поводьте себе пристойно». Що ж, мабуть, вони даремно сподівалися — звички вагонних мародерів тягти все, що можна продати або якось використати, виявилися стійкішими, ніж можна було чекати.

...А нові дизелі з того маршруту зняли.