КОМЕНТАР

Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»

Масові політичні акції (у тому числі й опозиційні) — явище цілком нормальне для будь-якої демократичної країни. Головне, щоб при цьому не відбувалося протиправних дій, різних ексцесів. Від цього, на жаль, не застраховані навіть країни з глибокими демократичними традиціями. Нагнітання пристрастей навколо акцій протесту, запланованих на 9 березня, мабуть, зіграло на руку опозиції. Навіть конституційні ініціативи Президента деякі коментатори сприймали в контексті опозиційних виступів (як попереджуючий хід).

Головне запитання, яке цікавило більшість спостерігачів, — знизився чи ні потенціал політичної мобілізації в опозиційних сил у порівнянні з 16 вересня минулого року? Точніше, запитання ставили трохи інакше, — наскільки він знизився?

А щодо візуальних вражень, то за масовістю акції 9 березня якщо і поступалися подіям 16 вересня 2002 р., то не дуже істотно. Однак потенціал вуличної мобілізації в опозиційних сил, швидше за все, досяг своєї найвищої точки. Більше того, окреслився помітний дисбаланс між масовістю акцій у столиці та західних регіонах України (передусім у Львові) та їхньою нечисленністю в східних і південних областях. Саме в цих регіонах сильний вплив комуністів. Виходить, що КПУ на місцях фактично проігнорувала єдині акції протесту, або весь організаційний потенціал партії було задіяно у Києві.

На відміну від 16 вересня, нинішню акцію не сприймали як увертюру до антипрезидентської революції. 9 березня все відбувалося чинно і спокійно, за винятком, мабуть, пікетування Лук’янівського СІЗО. Мітинг поблизу пам’ятника Шевченку подекуди нагадував політико-культурологічну акцію. Тараса Григоровича використали як «п’ятий елемент» в опозиційній конструкції. З виступів вождів опозиції звернула на себе увагу спільна тема в промовах Ю. Тимошенко та В. Ющенка. Права опозиція знову заговорила про єдиного кандидата.

На відміну від з’їзду опозиційних сил, який відбувався за тиждень до цього, на мітингу 9 березня демонстративно підкреслювали єдність опозиції, навіть у деталях. Наприклад, порядок виступу лідерів, за винятком Ю. Тимошенко, визначали жеребкуванням. Для опозиції питання єдності (хоч би зовнішньої) на сьогодні вийшло на перший план, і цієї єдності дотримуються навіть у дрібницях.

Акція 9 березня мала символічний і ритуальний характер. І це ще раз підтверджує тенденцію, що позначилася ще минулого року: протистояння влади й опозиції прийняло суто позиційний характер, на зміну тактиці фронтальних штурмів прийшла «окопна війна». Нинішні вуличні акції — не більш ніж демонстрація політичних мускулів. Основна боротьба розгорнеться на фронтах конституційної реформи.