«Нам усім показали, як треба любити своє»

«У новорічні та різдвяні дні усі канали телебачення показали, що немає України, немає мови, пісні, українського гумору. Чому не було наших українських «Голубих вогників», вечорниць, світлиць? Хіба ми не хочемо побачити Галябарду, Демиденка, Гигу, Крищенка? Хоча б раз на рік. Ми ж хочемо чути своїх співаків, які несуть українську пісню: Оксану Білозір, Олександра Пономарьова, Віктора Павлiка, Василя Зінкевича, Ніну Матвієнко, Івана Поповича та інших. Ми нічого не маємо проти чужої культури, але вона не для нас, вона не наша.

Чому не дають нашим артистам вийти на сцену? Національний одяг, святість і пам’ять наших пращурів віддали на поталу та сміх Сердючці. Погляньте, як шанує російський гуморист Євдокимов своїх пращурів, своє село! Як возвеличують російські артисти свою націю — вони показали усім нам, як треба любити своє.

Коли у новорічну ніч Таїсія Повалій заспівала пісню українською мовою — ми плакали...

Що ж ми за народ, який себе не любить, який свого цурається і роздвоюється, липне до чужого? До чого ж ми йдемо? У новинах показуємо святкування Святвечора: дві склянки горілки і кутя. Люди, та де ж таке буває? А якщо має місце — то учімося, як Господь велить.

Наш лист — це крик душі українців до всіх, хто причетний до того, що діється на телебаченні, як знищується наша культура, як насаджується чуже, як усі канали пропагують убивства, тортури, насильство і різну гидоту.

Ми проголошуємо рік Росії в Україні. Та ця ж російська культура не виходить з України вже 350 років.»