Любов прийшла у місто
На виставці «Любов прийшла у місто», що відкрилася в галереї «Блок А», представлені графічні роботи 2001 — 2002 років київського художника Андрія Левицького. Нові твори Левицького об’єднує наскрізна тема Міста як своєрідного універсуму, різноманітного і неоднозначного за своїми проявами. У задумі поєдналися враження від блюзової музики та подорожей європейськими містами. Синтез зорового і слухового сприйняття визначив структуру зображення творів.
Графічні аркуші мають витягнутий по горизонталі формат, що передає відчуття панорамності. Це не міські пейзажі в традиційному розумінні, це скоріше «ландшафти душі», відгомони різних душевних станів, пронизані світлим світовідчуттям. Елементи зображення — дерева, будинки, гори, обличчя, шрифти тощо — ніби утворюють в’язь, кожне наступне виростає з попереднього, а рука художника вільно рухається, підкорюючись уяві, матеріалу, ритму. Створюється невимушений, проте внутрішньо організований візуальний ряд- текст. Він пронизаний і насичений переживаннями, рефлексіями, спогадами, асоціаціями — в аркушах букви чи образотворчі «цитати» накладаються на складові ландшафту, утворюючи нерівний, «блюзовий» ритм.
Стриманість кольорового вирішення аркушів висуває на передній план виразність лінії, штриха. Левицький працює в техніці intaglio — сучасного офорту, що ввібрав у себе різні способи роботи з металом, — як гравірування (суха голка, різець, меццо-тинто), так і травлення (акватинта, відкрите травлення, травлений штрих). Комбінування різних манер, поєднання графічності різця та живописності травлення, дозволяє митцю створити складне, широке за тональним діапазоном, напружене за фактурою зображення. Можливість вільного малювання голкою на металевій дошці зберігає безпосередність виникнення твору, точно відбиває індивідуальний почерк і темперамент художника. Офорту притаманна рельєфна поверхня, завдяки чому відбиток набуває глибини і легкості. Штрих, що лежить в його основі, — короткий чи довгий, прямий чи вигадливо витягнутий, згущуючись чи перехрещуючись, — здатний передати різні відтінки настрою, а також стан ландшафту, його багатовимірність, просторовість, повітряність.
Андрій Левицький принципово дотримується законів класичної офортної техніки. Щодо цього його творчість є прямим продовженням здобутків мистецтва Рембрандта і Шевченка та розвиненням досвіду роботи в естампі своїх безпосередніх учителів — Г. Якутовича, М. Дерегуса і А. Чебикіна. Роботи Левицького свідчать про те, що техніка intaglio дає неосяжні можливості для сьогоднішнього художнього самовираження, що майстерне володіння технікою є основою для створення сучасного графічного твору.
Художник уже багато років працює саме над офортом, захоплений його широкими можливостями, особливостями фактури, що залишає метал на папері. Виставочні роботи віддруковані з мідних дощок — матеріалу благородного, пластичного, делікатного. Причому автор не робив попередніх ескізів — образ виростав, проявлявся прямо на міді, підвладний примхливій уяві і спонтанному поруху руки.
Левицький уникає серійності, часто притаманної графіці як виду мистецтва. Він прагне зробити кожну композицію самоцінним, завершеним у собі художнім образом. Фактурна насиченість його графічних аркушів точно передає найрізноманітніші відмінності: прозорість і щільність, енергію і м’якість, просторовість і декоративну площинність, світло і тінь...
Викінченість робіт Андрія Левицького нагадує про витоки офорту, його народження з ювелірного мистецтва. Гранично пропрацьовані на рівні форми, твори в сфері художнього образу залишають простір здогадкам і уяві глядача.
