Економіка і війна

Широко поширена думка, що війна — це благо для економіки. Говорять, що Друга світова війна вивела світ із Великої депресії, і з тих пір за війною закріпилася репутація шпор, за допомогою яких підстьобується економічне зростання. Дехто навіть стверджує, що капіталізму потрібні війни, що без них за горизонтом на нас завжди чекатиме рецесія.

Але сьогодні ми вже знаємо, що ці припущення є нонсенсом. Бум в економіці, що мав місце в 1900 році, показав, що мир для економіки набагато корисніший, аніж війна. Війна в Персидській затоці 1991 року продемонструвала, що насправді війни шкодять економіці. Той конфлікт значною мірою посприяв початку рецесії 1991 року (яка, слід нагадати, була, мабуть, основним чинником, через який не відбулося переобрання президента Буша-старшого в 1992 році).

Поточна ситуація набагато ближча до війни в Персидській затоці, ніж до воєн, які сприяли економічному зростанню. Насправді, негативний вплив другої війни з Іраком на економіку, мабуть, може бути ще сильнішим. Друга світова війна добивалася повної мобілізації, і саме повна мобілізація затребувала всі ресурси країни, що дозволило швидко позбутися безробіття. Тотальна війна має на увазі тотальну зайнятість.

На противагу цьому, прямі витрати військової атаки на режим Саддама Хусейна будуть мізерними порівняно з сумарними державними витратами США. Більшість аналітиків схиляються до того, що сумарні витрати на війну не перевищать 0,1% ВВП, найбільше — 0,2% ВВП США. Велика частина цих витрат піде на використання вже існуючого військового спорядження, тобто, нинішній економіці буде надано небагато чи не буде надано взагалі ніяких стимулів.

Прихильність адміністрації Буша (за загальним визнанням, слабка) до дбайливого витрачання бюджетних коштів означає, що велика частина, можливо значна, витрат на ведення війни буде покрита за рахунок повсюдного скорочення державних витрат. Інвестиції в освіту, охорону здоров’я, наукові дослідження і захист навколишнього середовища практично неминуче буде урізано. Відповідно, війна однозначно погано вплине на те, що має велике значення: на рівень життя простих людей.

Америка, таким чином, стане біднішою як зараз, так і в майбутньому. Очевидно, якби це воєнна операція була б насправді необхідна для підтримки безпеки чи для захисту свободи, як про це заявляють ті, хто її захищає і пропагує, — і якби вона виявилася насправді такою успішною, як сподіваються ті, хто її підштовхує, — тоді ці витрати могли б окупитися. Але це зовсім інша річ. Я хочу розвінчати ідею про те, що можна водночас і домогтися закінчення воєн, і посприяти розвитку економіки.

Існує також чинник невизначеності. Звичайно, для того, щоб позбутися цієї невизначеності, не потрібно здійснювати передчасного вторгнення в Ірак, оскільки витрати будь-якої війни високі і їх неможливо виміряти тільки, чи насамперед, у плані економіки. Загинуть ні в чому не винні люди — мабуть, набагато більше, ніж загинуло 11 вересня 2001 року. Але очікування війни додає невизначеності, яка вже нависає над Америкою і над світовою економікою: невизначеності, яка виникає із бюджетного дефіциту, що замаячив на горизонті Америки і зумовлений помилками в управлінні макроекономікою та зниженням податків, які країна не може собі дозволити; невизначеності, що виникає через нескінченну «війну з тероризмом»; невизначеності, яка пов’язана зі скандалами в корпоративній звітності та банківськими скандалами, а також нерішучими зусиллями адміністрації Буша, спрямованими на проведення реформ (внаслідок чого ніхто не знає, скільки американські корпорації коштують насправді ); невизначеності, яка пов’язана з величезним торговим дефіцитом Америки, що наблизився до максимальної зафіксованої позначки. Чи захочуть іноземці й надалі позичати США з таким темпом, що це перевищує мільярд доларів на день, якщо в Америки залишаться всі її проблеми?

ч невизначеності, яка пов’язана з європейським пактом про стабільність. Чи вдасться його зберегти і чи буде добре для Америки, якщо цей пакт виживе? і, нарешті, невизначеності, яка пов’язана з Японією: чи вдасться їй, нарешті, дати лад у своїй банківській системі, і якщо вдасться, то наскільки негативним виявиться короткочасний вплив цієї події?

Дехто вважає, що США, можливо, мають вступити у війну для того, щоб забезпечити стійкі поставки нафти чи розширити свої нафтові інтереси. Лише небагато хто сумнівається в тому, як впливають нафтові інтереси на президента Буша — свідченням тому є енергетична політика його адміністрації, яка головним чином направлена на збільшення виробництва нафти, а не на її раціональне використання. Але навіть із точки зору нафтових інтересів, війна з Іраком є ризикованою операцією. Війна не тільки вплине на ціни на нафту і, отже, на ціну нафтових компаній, що дуже невизначено, а й зачепить нафтові інтереси Росії та Європи, і ці інтереси буде складно проігнорувати.

Насправді, якщо США вступить у війну, то ніхто не зможе передбачити, як це вплине на поставки нафти. В Іраку може встановитися миролюбний демократичний режим. У відчайдушних спробах віднайти кошти для відновлення країни цей новий режим може почати продавати величезні обсяги нафти, знижуючи, таким чином, світові ціни на нафту. Виробники нафти в США, а також в інших країнах-експортерах нафти, таких як Мексика та Росія, зазнаватимуть збитків, хоч споживачі нафти в усьому світі отримають від цього величезну вигоду.

А, можливо, заворушення в усьому мусульманському світі може призвести до збою поставок нафти, що у свою чергу призведе до встановлення високих цін на неї. Це буде на руку виробникам нафти в інших частинах світу, але дуже негативно позначиться на світовій економіці, як це вже було в 1973 році, коли сталося стрімке підвищення цін на нафту.

З якого боку не глянь, а війна з Іраком не обіцяє економіці нічого гарного. Ринки ненавидять невизначеність і мінливість. Війна та очікування війни приносять і те, й інше. Ми повинні бути готові до цього.

Джозеф Є. Стігліц — професор економіки і фінансів Колумбійського університету. Лауреат Нобелівської премії з економіки.