Україна і пан’європейська інфраструктура
Стратегічним завданням України 2003—2004 рр. є вступ до Світової організації торгівлі і переговори з ЄС про зону вільної торгівлі. Тому варто пригадати, які причини ускладнюють інтеграцію України до світової економіки.
Нинішній світовий товарообіг точніше було б назвати «системою приморської торгівлі», бо понад 4/5 населення і промисловості економічно розвинених регіонів світу сконцентрованi в 200-кілометровій прибережній зоні, а морський транспорт здійснює левову частку вантажоперевезень. В Україні (як і в усій Східній Європі) все навпаки — більшість населення живе далеко від моря, основний транспорт наземний: залізничний, трубопровідний, автомобільний.
Роль водного транспорту різко посилилася в другій половині ХХ сторіччя, за доби суспільства масового споживання. Для транспортування дешевої привізної нафти з найбільших портів Європи (Роттердама, Гамбурга, Марселя, Генуї та Трієста) вглиб континенту було побудовано потужні нафтопроводи. Навколо системи нафтопроводів створювалися нафтопереробні, хімічні, металургійні та інші енергоємні підприємства. Тобто нафтопроводи стали тією віссю, навколо якої формувалася інфраструктура післявоєнної Західної Європи. Так було створено головну вісь Європи — один із найбільших у світі економічних регіонів, що охоплює територію від півдня Англії до півночі Італії. Економіка Західної Європи стала повернутою «спиною до моря», тобто спиною до Східної Європи.
У цей же час на сході континенту будувалася своя, повністю протилежна система енергопостачання та інфраструктура. Нафта й газ із Західного Сибіру доставлялися до країн РЕВ нафто- і газопроводами. Назустріч, до Радянського Союзу, йшов потік промислових товарів, якими країни РЕВ розраховувалися за енергоносії. Ці зустрічні наземні товаропотоки й формували інфраструктуру РЕВ.
Таким чином різні інфраструктури Західної та Східної Європи розділяли континент, можливо, більш ефективно, ніж Берлінський мур, і, на відміну від нього, зміни в інфраструктурі потребують десятиріч.
Водний транспорт, і сьогодні залишаючись глобальним монополістом, ще більше посилює роль і вплив торговельно-промислових центрів, що перебувають на перехрестях морських шляхів. А Україна разом з іншими державами Центральної та Східної Європи, як і раніше, залишається на периферії. Але не все так погано для нас — наприкінці ХХ століття структура світового (а особливо європейського) товарообігу почала помітно змінюватися. По-перше, завдяки лібералізації торгівлі стала зростати частка дорогих готових виробів, які вигідно перевозити більш швидким наземним авто- чи залізничним транспортом. По-друге, різко посилився вплив внутрішньоконтинентальних утворень, внутрішній товарообіг у яких здійснюється переважно суходолом. По-третє, через зростаючі екологічні вимоги найперспективнішим паливом сьогодні вважається природний газ, який транспортується трубопроводами на відміну від нафти й вугілля, які доставляються, як правило, морським шляхом.
Якщо уважно подивитися на демографічну мапу Європи, ми побачимо, як схожа економічна структура Європи на структуру давньогрецького поліса. (Поліси — це міста-держави, які являли собою власне місто — центр торгівлі і ремесел — разом з прилеглими сільгоспугіддями, які забезпечували місто продовольством і сировиною та лісами, які давали для міста дрова — енергоресурси). У центрі континенту (від головної осі Європи до Донбасу) розташоване густонаселене ядро. Головна вісь Європи — це інформаційний (чи постіндустріальний) центр, що спеціалізується на послугах у галузі торгівлі, банківської, страхової справи та інших нематеріальних галузях. Центральна, Південна і Східна Європа (зосiбна Україна) — індустріальний (переробний) центр. Ресурсоспоживаюче ядро континенту оточують території, які постачають континент сировиною та енергією. З Півночі і Заходу — Скандинавські країни та Велика Британія, з Півдня — Північна Африка, далі йдуть Близький Схід, Каспійський регіон і Західний Сибір, значні запаси нафти є на півночі європейської частини Росії, зокрема на шельфі.
Наявна сьогодні в Європі інфраструктура значною мірою застаріла морально, а до кінця десятиріччя виробить велику частину фізичного ресурсу. Читачі «Дня» знайомі з цією проблемою за повідомленнями «Комітету 2005», але це не лише наша внутрішня проблема, це проблема континентального масштабу. Звичайно, інфраструктура в Західній Європі перебуває не в такому катастрофічному становищі, як у нас, але й вимоги стандарту ЄС істотно вищі. Сьогодні об’єднаній Європі потрібна якісно нова загальноконтинентальна інфраструктура, в рамках якої необхідно створити цілісну систему транспортних коридорів енергоресурсів, що безпосередньо з’єднують енергодобувні околиці континенту з енергоспоживаючим ядром, з мінімальним використанням морського транспорту. Така всеохопна система нафто-, газо- і електропостачання дозволила б заощадити колосальні енергоресурси. Деякі кроки в цьому напрямкові вже робляться. Почалося об’єднання європейської енергосистеми CENTREL/UCTE і енергосистем європейської частини колишнього СРСР — Бурштинський енергоострів уже працює рівнобіжно європейській енергомережі. Створено консорціум Україна — Росія (на жаль, чомусь без Німеччини). Адже очевидно, що для ефективної роботи в такий консорціум мають увійти три групи країн: газодобувні (країни Каспійського регіону), транзитери і проміжні споживачі (ГУУАМ, Центральна та Східна Європа), а також кінцеві споживачі та кредитори (ЄС). Євросоюз, розуміючи необхідність диверсифікації своєї торгівлі, активно фінансує будівництво міжнародних транспортних коридорів (передусім для автомобільного транспорту).
Як помітили ще З. Фрейд та А. Ейнштейн, найбільші міжнаціональні економічні проекти — найкращий спосіб зближення народів. Спільна інфраструктура об’єднає всі народи Європи. Розділений сьогодні континент перетвориться на монолітний макрорегіон із високоінтенсивною економікою, всередині якого переміщуватимуться величезні маси людей і колосальний обсяг інформації та ресурсів. Створення пан’європейської інфраструктури змінило б геополітичний розклад на континенті — Україна (разом з іншими країнами Центральної та Східної Європи) стала б активним учасником загальноєвропейського ринку послуг і в повній мірі могла б використати свій максимальний коефіцієнт транзитності. Бо і Київська Русь сформувалася як торговельний шлях «із варягів у греки».
