«Життя має бути святом»

1. Рік, що минає, відзначився багатством резонансних подій різноманітного характеру. Безумовно, для мене, як корінного львів’янина, найбільшою та найважливішою подією 2002 року є і буде залишатись трагічна авіакатастрофа на Скнилівському летовищі.

2. Відчуття особистої захищеності — словосполучення, яке взагалі незнайоме українським громадянам і є лише віртуальною ілюзією високорозвинутої європейської демократії. Народ, який протягом одинадцятирічного періоду самостійного життя не спостерігав жодних соціально-захисних функцій з боку держави, позбавлений навіть усвідомлення вищезгаданого відчуття.

3. Українській державі має бути «обидно» за народ, який століттями проливав власну кров за її побудову і незалежне утвердження, а вона — «матінка- держава», навпаки, знущається над своїм народом як їй заманеться.

4. Абсолютно не погоджуюся з вашою редакційною думкою, що життя тягнеться низкою буднів і лише кілька днів можна назвати «зірковими» і незабутніми. На мій погляд, усе залежить тільки від людини: якщо вона хоче влаштувати собі свято, то не зважатиме ні на дату, ні на день, ні на несприятливі обставини. Кожна людина повинна жити зі святом у душі та серці, а якщо ми розподілятимемо дні у календарі за принципом «зірковості чи незірковості», то наше життя промайне дуже швидко і безглуздо. Визначаючи відстань між буднями і святами, ми буквально відраховуємо собі роки до старості, тому таке слово як несвяткові «будні» повинно взагалі зникнути з нашого лексикону. Що стосується мене, то намагаюсь кожен день прожити так, щоб через багато років не шкодувати за даремно згаяним часом.

5. У сучасному світі чомусь якість життя визначається фінансовими і матеріальними критеріями, а такі важливі сфери діяльності людини — література, мистецтво, наука, а також її риси характеру, як доброзичливість, щирість, взаємоповага і любов до ближнього, відходять на останній план. Для моїх друзів і знайомих, які хочуть налагодити своє життя, домінантою залишаються гроші, без них вони не уявляють себе і не сприймають мене. Уже багато років шукаю відповіді на сакраментальне запитання усіх часів і народів: «Що було б із людиною, якби гроші зникли? Як би вона організувала своє життя в таких умовах (це вже моє власне судження)?»

6. Всеукраїнська щоденна газета «День» була, є і буде залишатись для мене єдиною найкращою газетою у цілому світі. Жодна українська газета не переймається такими надважливими проблемами релігії, історії, культури, духовності, національної свідомості, як мій «День». На великому українському медіа-ринку, поруч з дешевою, примітивною, бульварною і читабельною продукцією, мій «День» завжди володітиме неординарністю і довершеністю у висвітленні інформації. Кожен номер газети читаю з уважністю і аналітичним осмисленням, ніколи не перегортаю сторінки, не прочитавши всіх матеріалів, тільки так можна об’єктивно і справедливо судити про обличчя конкретного видання. У моєму «Дні» ніколи немає нецікавих статей — це гасло, за допомогою якого газета не втратить популярності. Проте є теми для обговорення і рубрики, обділені увагою вашого редакційного колективу. Наприклад, у новому році вартувало б друкувати сторінку молодіжного, шкільного і студентського життя, сторінку про новітні комп’ютерні технології, без яких важко уявити «людину третього тисячоліття», ну, і звичайно, для рубрики «Пошта «Дня» виділити значно більше місця в газеті (скільки чудових і цікавих листів «губиться» у безмежжі редакційної пошти).

7. Я — студент третього курсу Львівського національного університету ім. І. Я. Франка, мені 19 років. З газетою «День» познайомився три роки тому, не розлучаюся й досі. Від щирого серця хочу побажати працівникам газети здоров’я, щастя, добробуту, злагоди, домашнього затишку у Новому 2003 році! А «Дневі» — ніколи не віддавати в інші руки заслужене звання флагмана української преси!

1. Вибори до ВР. Це не стільки резонансна, як показова подія, хоч резонанс від виборів буде постійним — аж до наступних. А показова — у значенні, що існує «населення України».

2. Суспільство, що використовує насильство як один із блоків свого підмурівку, ніколи не буде стабільним і спокійним. Воно щосекунди виробляє насильство на особистому, побутовому, регіональному і вищих рівнях. Особиста захищеність повинна будуватися на повній відвертості і тотальному сприйнятті навколишнього світу. Для людини, схильної до насильства, це як нездійсненно (відвертість), так і недосяжно.

3. У жодному разі не виникало. За конкретних людей або групи відчуття «за державу обидно» майже постійне.

4. Упевнений, що життя людини має бути безперервним святом (не в значенні поїсти і випити), а «будні» туди можуть проникнути через недогляд або лінь. Останні чотири місяці, після переїзду з Києва до Севастополя, у мене кількість яскравих днів істотно перевищує кількість «буднів». Чого і вам бажаю в новому році.

5. Я сам такий знайомий.

6. Ювілей «Дня», як на мою думку, звісно пішов йому на користь, що спостерігається надто рідко. П’ятничні номери останнім часом «тягнуть» на тижневик. Зберегти такий рівень — це великий успіх. Бажаю колективу «Дня» здоров’я і творчих успіхів у новому році. Окрема подяка Кларі Гудзик.

7. Про себе: освіта вища, працюю в «промисловому холоді», читаю «День» три роки.

1. Резонанс — це коли мала сила породжує великий результат. Якщо дивитись саме так, у відповідності до значення слова, то в останньому році жодних резонансних подій не було. Протягом довгого часу прикладали явно велику силу до «Кольчуг», а результат вийшов такий тяжко вимучений, малорослий і хирлявий, що мені ніяк не вдається прикласти до нього слово «скандал» — прикладається тільки «шкандаль». І був потужний, без огляду на всякі міри, удар — спокійнісінько вбили хімічною зброєю більше ста людей — а ніякісінького скандалу не вийшло. Так собі тільки, тихо тліючий і поступово гаснучий вогник невдоволення приватних осіб і неголовних громадських організацій.

2. Своє особисте «відчуття захищеності» я з оними подіями не пов’язую, бо це всього лиш події.

До слова «тероризм» стосовно цих подій я ставлюся скептично. Сприймаю як своєрідний евфемізм для одних і ще одне неправильне слововживання для інших.

3. Виникало. Черговий раз досаду викликала поведінка купи народу в ході «кольчужних» подій. Америка діяла просто: «Я сильний, а ти слабкий. А тому доведи, що ти не верблюд! Рахую до трьох — раз-два-три! Ти все ще нічого не довів?! Тепер буду бити, поки не доведеш і не виправишся!» Але ніхто тебе не слухає, вони чують лише солодку музику власних слів про верховенство права…

Так не можна! Своїх треба захищати нам, інші не будуть. Захищати, аж поки по-справжньому не доведуть вину. І після того — теж. Якщо його вину довели і він таки мерзотник — ми його й самі покараємо. Додавши ще й за те, що ганьбить перед світом. Але хай спочатку по-чесному доведуть! Ми зобов’язані стати солідарними, якщо ми справді хочемо, щоб у нас було процвітання. Без солідарності його ніколи не буде, це одна із абсолютно обов’язкових умов. Я вдячний «Дню» за те, що він не був у цьому питанні примітивним, і за те, що він дав мені можливість публічно виступити на цю тему.

4. Справді низкою і саме буднів. Це якраз нормально і добре. Тому не варто так скромно — «бувають і проблиски» Проблиски, блиски і просто світло й тепло, аби тільки їх помічати, є щодня і не раз. Бачити треба і чути — чого й бажаю всім. І не тільки в новому році. «Зіркового» — чи то не було (може я занадто високо ставлю термін «зірковий»), чи то не виділяв, бо й не схильний до таких виділень.

5. Гумор у тому, що справді відкрили недалеко новий супермаркет, а коло самого під’їзду добудовують іще один у характерному для теперішнього часу шаленому темпі. У під’їзді, правда, кодовий замок не поставили, бо він у нас був «від народження». А в цьому році до замка додали кімнатку для консьєржки. Стало більше порядку в під’їзді і перед ним. Але слова «життя налагоджується» мені не подобаються. Такі слова доречні для часу після якоїсь катастрофи — війни чи землетрусу. А так життя просто триває.

6. Порадувало, що вплив виборів на зміст був меншим, ніж на президентських виборах. Не погоджуюсь, відповідно, із тим, що він все одно був надмірним. Войтенко, Ґудзик, Матіос, Шкода — вже їх було би досить, щоб купувати газету. Але це тільки початок списку, — вибачте, ті, кого не назвав. І ними газета не обмежується. За що й ціню. Тему для обговорення, вона ж і назва рубрики, звичайно ж, можу і хочу запропонувати — «Солідарність». Ми зобов’язані стати солідарними перед лицем світу! Це ще одне моє новорічне побажання всім нам.

7. Освіта нормальна, тобто вища. Ким працюю? По теперішніх неоднозначних часах і відповідь однозначна не виходить. Коли робив для себе візитку, то пишно написав — «зав. відділу комп’ютерної підготовки». Пишно, бо у нас більшість заввідділiв, але відділи ті складаються з однієї людини. Вчуся дома, вчитись треба, навіть якщо тобі вже 54. «День» читаю з перших номерів. Були, правда, перерви. Але повертався!

1. У світі: виникнення нової держави — Східний Тімор, що свідчить про впертий поступ народів до свободи. Схожі процеси йдуть повсюди. В Україні: вихід чудового, довершеного кліпу Руслани Лижичко «Знаю я». Після перегляду легко дихається. Я й не знав, що в нас такі гарні гуцули є! Приємно, що співачка не поспішає оголятися і демонструвати нам «споднє», як це роблять деякі її колеги в поп-музиці.

2. Особисту захищеність я відчув під час акції «Повстань, Україно!». Тобто, добре, що знайшлись люди, які погодились висловити думки народу щодо влади. Для останньої дуже корисно періодично отримувати порцію стресу, щоб не заснути від неробства і апатії. Також щодня з вдячністю згадую владу за те, що ми не в Ізраїлі живемо і можемо спокійнісінько трястися по дорозі на роботу і додому в переповнених метро, автобусах, трамваях та тролейбусах. І ніхто нас не підриває, не турбує.

3. «За державу обидно» частенько. Прийдеш у кінотеатр «Київ», «Київська Русь», «Україна», «Кінопалац» — а там хоч би один фільм українською. От і сумую з того приводу, що довго ще Київ залишатиметься обласним російським містечком. І довго ще в столиці ми зможемо бачити таку картину, свідком якої я був: на пошті житель Африки гарною українською запитує про щось телефоністку, і у відповідь чує: «Я вам русским языком отвечаю, у меня нету, шоб разменять вам пийсят рублей». Висновок: легше навчити української негрів, ніж «кієвлян», та привчити нас до слова «гривня».

4. Найбільш пам’ятні дні я пов’язую з мандрівками. У жовтні вдалося потрапити в Качанівку, Тростянець і Сокиринці — чернігівські перлини з парками і архітектурними спорудами. Зробив серію фото, пірнув у сиву давнину, вдихнув кисню.

5. Маленькі радощі і перемоги: в цьому році не підвищили плату за проїзд у транспорті та комунальні послуги. Ура! А ще — почали віддавати по 50 грн. Потрійне ура!!!

6. У «Дні» радує можливість читання українською та російською. Радує розділ «Україна Incognita», розділ з художніми творами. Завжди викликають усмішку малюнки Анатолія Казанського, радують подорожі від «Дня». З нових тем я запропонував би ввести в огляд телевізійних передач їхній рейтинг, або визначення: краща (гірша) програма місяця, фільм місяця, музичний кліп місяця тощо. Таке ж можна зробити і щодо політиків.

7. Мені 42 роки, працюю в туристичному бізнесі. Вища географічна освіта. Цікавлюсь кіно та музикою (сучасною і не зовсім). «День» читаю дуже давно, звісно, не всі номери підряд, маю чимало вирізок, які мені потрібні були колись (коли я викладав у школі) і тепер (історичні, для роботи). Дружина теж із задоволенням читає «День» (окрім політики) і теж «чикрижить» газету ножицями (вона відслідковує статті, потрібні їй для роботи в царині демографії).

1. Безумовно, це трагедія у Скнилові.

2. Не тільки відчуття, але й особистий досвід свідчать про те, що в Україні немає захисту, насамперед, від свавілля державних службовців. Академік Сергій Кримський правильно писав у «Дні», що громадянинові нікуди скаржитися. Та що там якийсь «посередній громадянин». Розкрито хоч би одне резонансне вбивство? Гетьмана, Чорновола, Олійника та багатьох інших? Про Гонгадзе та Александрова навіть згадувати соромно. А що відбувається на вулицях наших міст? Можете ви розраховувати, у разі необхідності, на допомогу міліції? Чи побачите ви на вулицях наших міст навіть удень міліціонера, не кажучи вже про патруль? І ще — не дай Боже захворіти! Тут взагалі коментарі недоречні.

3. Найголовніше почуття — це відсутність «держави» як такої. Немає нації, немає народу. Є населення. У більшості своїй абсолютно пасивне. І байдуже до всього. Але — що найгірше — таємно озлоблене. Яке практично з однаковою огидою ставиться як до влади, так і до «опозиції».

4. Народження першого онука. І (див. п. 2) слабке відчуття захищеності з боку вітчизняної охорони здоров’я. Розраховувати можна тільки на свої знання у галузі медицини (вчений ступінь за спеціальністю ендокринологія) і знайомих медиків, яким можу довіряти. Ностальгії не виходить.

5. Дуже багато. Секрет — мережевий маркетинг.

6. На відміну від багатьох газет, «День» не займається опублікуванням «бульварних» новин. І це добре. Матеріали газети допомагають мислити. На жаль, на сторінки газети потрапляють статті, місце яким у наукових виданнях. Але сумніваюся, що там їх читали б навіть фахівці. «День» — єдина газета, яку читаю «вживу». Всі основні новини отримую через Інтернет.

7. Мені 54 роки, одружений, двоє дітей, один онук. Освіта вища — Київський інститут легкої промисловості і Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, кандидат біологічних наук. Зараз у традиційному розумінні — безробітний, але ніколи раніше не працював так інтенсивно і з таким задоволенням, як нинi (це тема окремої розмови). «День» читаю, починаючи з номерів першої-другої десятки.

1. Вибори до Верховної Ради: брудні технології, безмежність обіцянок, прорив до парламентських крісел через «трупи» своїх суперників.

2. Ні, навпаки, навіть у нас у Запоріжжі є АЕС, Дніпрогес і не тільки. Як запобігти терору?

3. Скнилівська авіатрагедія і часті зміни урядів (чи буде користь?), корупція, так звані реформи, невиконані обіцянки.

4. Оформлення законної наукової пенсії, одруження доньки та... сподівання на краще. Мій оптимізм непохитний.

5. І новий супермаркет поруч, і ковдру купив, і у доньки кодові вхідні двері у будинок мешканці за свій кошт поставили. Є деякі позитиви і у друзів.

6. Купую кожен номер «Дня» вже сьомий рік поспіль. Прикро, що у Запоріжжі моя газета продається у кiлькостi 1 — 3 примірники і то — російською (і це у центрі міста!). Всі матеріали «Дня» даю друзям, студентам, роблю ксерокопії. А коли ж можна буде придбати книгу «Україна Incognita» у Запоріжжі?

7. Працюю старшим викладачем кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету. «День» читаю з першого номера, є членом «Клубу читачів «Дня».