Президентські вибори: можливе все
Поки що лише одна політична сила напівофіційно задекларувала свого кандидата на президентських виборах наступного року. Власне, коли йдеться про «Нашу Україну», тут і декларувати особливо нічого не потрібно. «Іменний» блок просто приречений підтримувати свого лідера. Повторення минулих виборів, коли від Руху у президенти йшло одразу два кандидати, для блоку Віктора Ющенка неможливий за визначенням. Цікаво виглядало, якби від блоку Ющенка у президенти йшов, приміром, Пинзеник. Хоча й тут можливі варіанти.
Що стосується інших ймовірних кандидатів, ризикну передбачити таку подальшу картину: або найближчим часом про бажання стати главою держави не заявляє більше ніхто, або це робить одночасно ціла група політиків, що теж нічого не означає. Чи нормальним є стан, коли основні політичні гравці до останньої можливості приховують свої козирі? Видається, що не зовсім. Якими б не були повноваження майбутнього президента у світлі задекларованої політичної реформи, виборцям зручніше детально і без поспіху ознайомитися з реальними кандидатами.
Навряд чи варто сьогодні робити припущення чи обговорювати конкретні персоналії. Ситуація і справді така, що нікуди відступати хіба що Ющенку і, можливо Симоненку. Перший може й хотів би, але не дадуть. З одного боку, в цьому є перевага головного «нашоукраїнця» — що не кажіть, а згадування в контексті майбутнього президентства впродовж кількох років дає Віктору Ющенку досить значну фору перед конкурентами. З другого — невизначеність із самими конкурентами робить передвиборний забіг схожим на нещасливе кохання, для якого потрібні хоча б двоє. Можна більше, а менше — ні, бо це вже буде не загальноприйняте кохання, а щось інше.
У підсумку може статися все що завгодно. Як тут не згадати нещодавні вибори президента Національного Олімпійського комітету України. Серйозні люди кілька років готувались до цих виборів, працювали, витрачали ресурси, які могли б послужити чомусь іншому. А в день виборів виникла кандидатура Віктора Януковича. Про яку президентську кампанію можна говорити, коли ніхто як слід не знає нічого, окрім дати виборів. Та й ця конституційна константа може бути легко зсунута з місця потрібною кількістю голосів у Верховній Раді. Єдине, про що можна говорити напевно — досвід минулих виборів президента нікому не знадобиться. Сценарій буде зовсім інший, а учасники президентських перегонів виглядатимуть як студенти на іспиті, які відкрили пакет із завданням вже безпосередньо на екзамені. Різниця лише в тому, що самі ж кандидати це завдання собі й писатимуть. Писатимуть і переписуватимуть до останнього дня, а може й довше. Бо ж і чинний глава держави теж буде учасником процесу.
Навколо чого ж будуть тривати суперечки? На президентських виборах, попри те що чинний президент не висуватиметься, люди все одно голосуватимуть або за, або проти існуючої влади. А хто сьогодні скаже, як саме ставитиметься більшість виборців до влади за двадцять два місяці? Чи є безпрограшною ставка на опозицію, чи навпаки — успіх принесе лояльність більшості громадян плюс славнозвісний «ресурс», якому, можливо, вигадають до того часу більш пристойну назву. Ми ще побачимо не один політичний кульбіт, ще не один непримиренний опозиціонер перейде до владного табору, ще не один провладний політик «прозріє» і стане на боротьбу з «режимом». Та це все буде потім, коли буде врешті встановлено, президента з якими повноваженнями ми обиратимемо у 2004 році. Поки що ж можна робити лише заяви і припущення, які нікого ні до чого не зобов’язують.
