Дмитро ГНАТЮК: «Глядач хоче, щоб «красиво вмирали»

Як уже писав «День», однією з найбільш помітних телевізійних подій у святкові дні була українська прем’єра проекту «Травіата в Парижі» Андреа Андермана. Поділитися своїми враженнями від відеоверсії опери Джузеппе Верді «День» запропонував відомому співаку та головному режисерові Національного театру опери та балету Дмитрові ГНАТЮКУ, серед творчого доробку якого, до речі, і постановка «Травіати»:

— Мені дуже сподобалася ця версія. Здавалося, що і диригент, і постановник були одним цілим. Сподобалося те, наскільки розумно дібрані виконавці: Віолетта, Альфред, Жорж Жермон (батько) і взагалі всі дійові особи — це були не лише блискучі артисти, але й красиві люди. Я сам брав участь у «Травіаті», співав Жоржа Жермона, знайомий з багатьма постановниками цього твору. Тому все це пропускав через власне серце, через власне бачення; з усіма колізіями цієї відеоверсії я був цілком згоден. На мою думку, от так і потрібно. Верді — геніальний композитор, його музична драматургія дуже правдива. Тож якщо робити «по Верді», нічого більше, так би мовити, і не треба. Але автор цієї постановки десь відходить від драматургії, що створив Верді. І правда стосунків Альфреда та Віолетти вражає. Наприклад, в багатьох постановках, коли Віолетта і Альфред зустрічаються у першій дії, вони нібито холодні одне до одного. А я відчуваю, що вони з першого погляду закохалися. Так само — в автора цієї відеоверсії. Були, як то кажуть, якісь «випадковості»: наприклад, ніяк «не клеїлось» до цієї постановки, коли герої цілувалися під столом, куди їх засунув режисер. Але в цілому було блискуче. Прекрасний антураж — багато простору, повітря, можна сказати так — кохання під небом.

— Як відомо, класична музика не дуже «телегенічна»: її потрібно слухати, а не дивитися. Чи вдалося подолати цей конфлікт Андреа Андерману?

— Андерман це подолав. Адже нічого кращого немає, ніж музика, ніж спів, ніж оця драма кохання або смерті. І Андерман зумів це передати. Я собі уявляю тільки так: музичні постановки на ТБ повинні робити люди, які мають до цього хист, — і постановники, і співаки. На оперній сцені менш помітно, коли виступає, наприклад, повна, здорова Віолетта або, скажімо так, недолугий Альфред (голос у нього блискучий, але дивитися на нього не хочеться). Але на телебаченні... Андерману вдалося зробити вдалий проект: він дібрав акторів, які відповідають вимогам ТБ. І це було красиво та романтично.

— А якщо говорити не лише про цей конкретний проект?

— Ви розумієте, ще світ не придумав чогось кращого за класичну музику. Це висока школа виховання людини. Але, звичайно, не всі можуть дивитися оперний спектакль. Я вам чесно скажу, що таку телеверсію подивитися, — це навіть більше, ніж послухати оперу в театрі, тому що ми не завжди отримуємо ту насолоду з оперної сцени, яку могли б отримати. Так, прекрасна музика, прекрасні співаки, а, бува, дивишся — і щось воно недолуге, щось не так поставлене, щось не так грається. Це відразу помітно. А простий глядач хоче, щоб було красиво на сцені; якщо це драма — щоб «красиво вмирали» або «красиво любили» одне одного. А «красиво любити» — це «високий польот». Та не всі в оперному театрі одне одного люблять. Буває, виконавці ненавидять одне одного, а треба грати любовну сцену. І саме у таких телеверсіях можна подивитися на «справжню любов».

— А чи можливо (та й чи потрібно) робити щось подібне цьому проекту на нашому телебаченні?

— Я не думаю, що зараз можливо, але потрібно намагатися, тому що це — виховання нашого народу. Адже «попса» вже просто набридла. Звичайно, вона затребувана, та потрібен якийсь баланс.

— До речі, про баланс. Показ «Травіати у Парижі» у якомусь сенсі був альтеративним варіантом святкування Нового року (першу дію було показано 1 січня). Як ви вважаєте, чи потрібні такі альтернативні варіанти? Відомо, наприклад, що щороку у Віденській філармонії вранці 1 січня дають концерт класичної музики, який транслюють по Євробаченню. Як вам такий спосіб «протверезіння», скажімо так, після новорічної ночі?

— Я ставлюсь до цих концертів дуже позитивно. Коли слухаю ті концерти, що транслюються з Відня, згадую з великим сумом те, що ми щось таке започаткували, але вибрали варіант надзвичайно поганий. (Ми років десь вісім тому започаткували «Віденській бал» у нас, в оперному театрі. Але дуже невдало зробили, тому що займались цим люди, які не повинні були цим займатися.) А ви знаєте, коли послухаєш геніальну музику, подивишся на гарних виконавців, — на душі стає легше. І це дозволяє якось не втрачати надії на світле майбутнє.