Чужі маски

У неділю в Театрі ім. І. Франка на малій сцені (у фоє) було показано комедію Едуардо де Філіппо «Різдво в домі Куп’єлло», яку поставлено режисером Олександром Денисенком.

У родині Куп’єлло панує передсвяткова суєта та очікування дива, того, що нарешті, в домі настане мир і спокій. Саме про це мріє глава сімейства Лука (Анатолій Гнатюк). Традиційно, на Різдво, він намагається виразити свій талант, створюючи домашній вертеп із пап’є-маше. Наївно вважаючи, що цією дитячою іграшкою він зуміє вберегти своїх домочадців від прикрощів. Гнатюк грає роль — батька родини, у якого дорослі діти. Ось тільки синьйор Куп’єлло більше сам схожий на дитину, аніж його нащадки. Син Неннілло (Володимир Ніколаєнко) — йолоп, який постійно намагається щось утнути, нишком краде гроші, задирається з дядьком Паскуаліно — цей образ гротескно створив Назар Задніпровський. Красуні-дочці Нінуччі (Вікторія Спесивцева) набрид чоловік Нікола. Його роль яскраво та бенефісно грає Олексій Паламаренко. Актор ефектно з’являється на сцені з пластикою Чеширського кота, але зі скуйовдженою зачіскою, коли на волоссі забавно проглядаються ріжки, а рот, обрамований дартаньянівською борідкою й вусами, приховує нервовий тик. Його герой і жалюгідний, і забавний, і нещасний одночасно. Склеїти родинний глечик дочки й зятя намагається Кончетта (Лариса Руснак), яка метушиться, немов загнаний кінь, між усіма. Як сказав один із героїв п’єси: «Не пощастило Луці з дітьми — крутять ним, як циган сонцем». У виставі багато кричать, б’ють посуд — загалом, типові родинні розбірки темпераментних італійців. За дивним задумом режисера, актори, які грають у першому складі батьків Куп’єлло та їхніх дітей, за віком виглядають однаково. Цю «знахідку» не можна назвати успіхом Денисенка. Спочатку дана обставина навіть заважає глядачам зосередиться на дії, але в ході сюжету, розібравшись «хто є хто», публіка починає звикати: сміється, плеще в долоні, реагуючи на вдалі жарти. Але коли вистава закінчилася, моя сусідка підбила підсумки побаченого: «Начебто сміялася, але чомусь дуже сумно від побаченого»...

На жаль, постановка «Різдво в домі Куп’єлло» вийшла мало динамічною, багато що затягнуто, часто репліки провисають. Таке враження, що актори, крім О. Паламаренка (Нікола), наділи на себе чужі маски та костюми, в яких їм незатишно. У виставі є більш-менш вдалі фрагменти, але немає стрижня, на якому тримається вся вистава. Можливо, Олексію Пєтухову, який грає Луку Куп’єлло в другому складі, вдасться витягнути постановку за рахунок власного багаторічного театрально досвіду та майстерності. Адже в п’єсі Едуардо де Філіппо — роздолля не лише для фантазії режисера, в ній є, як мінімум, вісім яскравих ролей, які можуть стати бенефісними для акторів. Наразі, на жаль, цього не сталося. Проте Олександр Денисенко вважає, що його театральний дебют удався.

— Я поставив п’єсу про красу і про те, що люди приходять у світ із цікавістю. У красі завжди є правда, а в правді не завжди є краса, — підкреслив О. Денисенко після прем’єри. — З франківцями мені було цікаво працювати. Ця постановка стала моїм першим театральним досвідом і роботою з великою командою професіоналів. Перебіг репетицій був непростим. Ми пристосовувалися один до одного, щоб створити творчу атмосферу. Мені довелося працювати з двома акторськими складами. І від того, як грають, що вкладають виконавці в свої ролі, як трактують образи, створювалася постановка. Ми йшли на певні компроміси. У нас не було якихось принципових конфліктів, творчих суперечностей, але не приховуватиму, бували затяті суперечки з акторами, бо створення вистави — це жива справа. Власне, вийшло дві різні вистави.

Ім’я Олександра Денисенка добре відоме в кіношному світі і на телебаченні. Він веде популярну передачу «Кіносалон» на каналі «Київ». Зняв фільми «Що записано в книгу життя», «Повіяв вітер січовий», «І почалася революція». Як актор він грав у картинах: «Високий перевал», «Легенда про княгиню Ольгу», «Казки старого Арбату», «Прости і помилуй», «Совість», «Українська вендета», «Сльози ляпали». Він — автор декількох кіносценаріїв, розповідей, повістей, романів.

За визнанням Олександра Володимировича, він узявся за театральну постановку тому, що йому не дають знімати кіно. — Сьогодні не лише я в простої. У такому становищі тисячі моїх колег, — зі смутком сказав Денисенко. — Знімати серіали, в основу яких покладено, як правило, сценарії третього гатунку, — я не хочу. Тому я звернувся до театрального проекту. Мені близька природа театру, його форма.

До театру в Олександра Володимировича — давня прихильність. Ще будучи студентом-технарем, навчаючись на факультеті кібернетики в Київському університеті ім. Т. Шевченка, він створив театр «Біля колон». На третьому курсі він зробив виток у біографії — поїхав до Москви, став вчитися в майстерні Сергія Бондарчука у ВДІКу.

— Там нам викладали театральні дисципліни й акторську майстерність за системою Станіславського — згадує О. Денисенко. — Ці «університети» знадобилися в майбутньому: коли грав, як актор, потім, коли став кінорежисером. Та й нині, колишній досвід допоміг у постановці «Різдва...»

Як сказав режисер, театр — добре, але його перша любов — кіно. А там ситуація дуже непроста. Робота на телебаченні дає йому можливість не забувати свою професію. Авторська передача «Кіносалон» знайомить глядачів із кращими зразками українського та світового кінематографа, розповідає про майстрів минулих років. Дає можливість оповісти про новинки — стрічки, які виходять у прокат.

— У мене є різні задуми. Я не шукаю театру. Головне — знайти добре вирішення вистави, — признався О. Денисенко. — Коли пишеш сценарії, а вони не ставляться, то виходять, як говорив Олександр Довженко, — «мертвонароджені діти». Ось і доводиться задумуватися над тим, що ж, власне, з ними робити далі. Писати кіносценарії я став від незадоволення тим матеріалом, який пропонували брати в роботу на студії. Потім, коли українське кіно заснуло летаргічним сном, я зайнявся літературою. Писав повісті, романи, з’явилася п’єса «Оксана». Вона грунтується на маловідомих матеріалах про останні роки життя Тараса Шевченка, спогадах сучасників Кобзаря. У цей час у Театрі ім. І. Франка затверджується макет цієї вистави. Його ставитиме Олександр Білозуб. П’єса складна, психологічна, вимагає великої концентрації сил і часу на її втілення на сцені. А я дуже не люблю тривалого організаційного періоду, адміністративних проблем і тому зв’язувати себе великою виставою не захотів. Білозуб — режисер хоч і молодий, але дуже талановитий. Гадаю, його прочитання моєї п’єси має стати цікавою театральною подією. Прем’єра відбудеться навесні.