Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Де взяти гроші на українське кіно?

07 грудня, 00:00
Надрукувавши лист львів’янина Володимира Тиравського «Українське кіно: у пошуках рецептів відродження» («День», №211), ми запропонували експертам і читачам поділитися власним баченням шляхів вирішення проблем вітчизняної кіноіндустрії. І якщо наші читачі активно відгукнулися на цю пропозицію (сьогодні ми публікуємо лист Анатолія Зборовського з Київської області), то мовчання фахівців щонайменше дивує. Невже ситуація у царині українського кіномистецтва стала настільки незворотною, що вже немає про що вести мову?

Як відродити українське кіно? Режисери, оператори, актори в нас є. І з кожним роком їх стає все більше. Не вистачає тільки грошей. У колишньому СРСР кінематограф перебував на самофінансуванні. Річний валовий збір кіномережі в Україні на початку 80-х років становив 200 мільйонів карбованців. Із них 100 мільйонів спрямовувалося до місцевого бюджету на утримання шкіл, медичних і дошкільних закладів, 50 мільйонів – на експлуатаційні потреби кіномережі, 24 мільйони – на утримання контор кінопрокату, друковану продукцію та виробництво неігрових фільмів. Лише 16 мільйонів виділялося на виробництво ігрових кінокартин. Але фактично Україна отримувала лише близько 12 мільйонів. Чотири-п’ять мільйонів карбованців державне управління кінематографії віддавало на розвиток кіновиробництва в інших республіках. На п’яти українських кіностудіях до 1989 року знімалося близько 50-ти повнометражних художніх і 500 короткометражних, документальних, науково-популярних і анімаційних кінокартин щороку.

Цифри, наведені в цій статті, взято із збірника наукових праць «Кіновиробництво на Україні», виданого факультетом кінематографії і телебачення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка- Карого.

Зрозуміло, що прибутки кіномережі вже не ті. Але ж кінотеатри ще діють. Багаті люди викуповують їх і встановлюють нове технічне обладнання, демонструють нові західні фільми.

То чому б не встановити спеціальний податок з їхніх прибутків на розвиток українського кіно? Такий же податок має бути встановлений і на телерекламу. Необхідно створити сприятливі умови для інвестицій у кіновиробництво. Можна запозичити американський досвід. Причому сприятливі умови слід створювати саме для українського, а не російськомовного кіно.

Світовий досвід свідчить, що з 10 фільмів окуповується, звичайно, два-три, перекриваючи при цьому збитки від фільмів, що не окупили себе. Тобто кіноіндустрія вигідна лише при великій кількості вироблених фільмів. Провідні кінодержави світу щороку випускають по кількасот фільмів. У США та Індії ця кількість складає більше за півтисячі.

Вітчизняні кінофахівці підрахували, що для нормального існування кінематографу в Україні необхідно щороку виробляти 50—60 кінофільмів.

Єдиний вихід – поряд з державним замовленням якнайширше залучати приватний капітал. А для цього потрібна відповідна законодавча база. Цілком слушно про це пише Володимир Тиравський.

Необхідно відновити випуск газети «На екранах України». Адже це була єдина українська газета, яка розповідала про нові фільми, про акторів і режисерів, про кіно взагалі.

Варто буде заснувати в Україні і міжнародний кінофестиваль.

Пишаймося, що Україна – це батьківщина Олександра Довженка, і можна назвати ще багато талантів.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати