Незастрахованi

За даними Держнаглядохоронпраці, за 9 місяців цього року на виробництві було смертельно травмовано 1024 особи, загальна кількість випадків травматизму становила 18701. Як свідчить статистик Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, щомісяця відбувається близько 1650 випадків, які призводять до втрати працездатності, 40% з яких становлять профзахворювання; в середньому кожен день на виробництвах гине 12 осіб. Найчастіше українці попадали у ДТП, падали з висоти, попадали руками і ногами у деталі механізмів, що обертаються. Лідерство з травматизму незмінно утримують сільське господарство і вугільна промисловість. На даний момент підопічними Фонду є близько 300 тисяч осіб — постраждалі, а також родичі тих, хто отримав смертельну травму на виробництві. На виконання закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування...» організація забезпечує потерпілим невідкладну допомогу, лікування у профілактичних установах, необхіднi медикаменти, компенсацію на побутове обслуговування, перекваліфікацію і т. д. Скарги ж працівників Фонду класичні: зобов’язання непропорційні з обсягами надходжень (хоч на сьогодні Фонд і не має боргів зі страхових виплат), недоплати і затримки з виплат у термін зі зборів від підприємств (сьогодні ця сума становить 152,2 млн.), недосконалість законодавства. Що стосується останнього, то нонсенси і справді є. Наприклад, Фонд повинен намагатися підвищувати виплати постраждалим на 19%, при цьому розмір виплати плюс пенсія з інвалідності потерпілого не можуть перевищувати рівень зарплати, яку людина отримувала на момент отримання травми. Якщо врахувати, що остання могла статися, наприклад, у 97-му році... Тобто, у разі виконання норм закону буквально, говорить замдиректора Фонду Олександр Ситало, жоден з 300 тисяч потерпілих не мав би права на отримання «надбавки». Благо, як би це не звучало парадоксально, але саме нечітко прописаний у законі нюанс дозволяє «проіндексувати» розмір вищезазначеної зарплати-97. Скаржаться у Фонді і на винахідливість наших співгромадян. Адже з усіх потенційних одержувачів допомоги померлого чітко визначена лише одна категорія — близькі родичі, однак у певних випадках ними можуть бути і не родичі. Що дозволяє, наприклад, 30-річному сину другої дружини, якому за довідкою «раптом» стає двадцять (виплати проводяться до 23 років у випадку, якщо дитина з 16 років не працює, а навчається) претендувати на отримання допомоги. Непоодинокі випадки, коли людина, що їде, наприклад, на весілля, попадає у ДТП. Пізніше, оформивши «заднім числом» відрядження намагається попасти у кандидати на допомогу як «потерпілий на виробництві».

На думку представників приватних страхових компаній, такі випадки було б виключено, якби держава не звалювала на себе непосильну їй турботу і не відбирала ринок у фахівців. Причина проста: природно, не в інтересах страховиків розлучатися з грошима, тому як правило, такі компанії мають фахівців (у тому числі і медиків), ретельно розслідують кожен випадок. Більшим би міг бути і розмір виплат (зараз він становить від 20 грн. до 4 тисяч).

Звичайно, підприємство може звернутися у приватну компанію і застрахувати своїх співробітників від нещасних випадків на велику суму — обов’язкове страхування обмежено розміром від 0,84 до 13% фонду зарплати (у залежності від класу професійного ризику). Ось тільки якщо обов’язкове страхування відноситься до валових витрат роботодавця, то зі страхування «понад норму» стягуються додаткові податки — ПДВ і т. д. Хоч, за словами глави страхової компанії «Аска» Галини Третьякової, вітчизняний страховий ринок з самого початку був готовий до надання послуг, пов’язаних з нещасними випадками. А механізм конкуренції привів би до того, що умови страхування поліпшилися б. Отже все знову впирається у податки. І, звичайно, у традиційно низький рівень безпеки праці. Адже число жертв на виробництві можна порівняти з втратами від воєнного конфлікту.