Учитель спускається з п’єдесталу?
того часу я вже прийняла рішення і зупинилася на Лондонло двоє жителів Британії, але один з них — єврей за націоwing (від англійського «shadow» — тінь). Він полягає у тоодин з важливих моментів навчання у ЛШБ — уміння зав’язуців, серед яких політики, бізнесмени, вчені, журналісти.
— У кожній людині закладено дві протилежні потреби — володарювати і підкорятися. Професія вчителя — це одна з дуже складних професій, яка може спровокувати розвиток авторитарних рис особистості. Це стосується й тих, хто працює в зоні з ув’язненими, важкохворими, зі стариками в інтернатах для літніх людей, тобто з тими, хто перебуває в повній залежності від волі й бажань людей, які їх оточують. Не кожному вчителеві вдається перейти на демократичний стиль стосунків із учнями, а діти вже відмовляються сприймати авторитарну систему спілкування з викладачем, що й породжує конфлікти. Щоб не травмувати учнів, учитель повинен мати й певні особистiсні риси, і при вступі до педагогічного ВНЗ слід би провести профдобір, як це робиться для професій льотчиків і підводників. Вчителем може працювати людина з дуже високою чутливістю та хорошою стійкістю в стресових ситуаціях. А ще існує таке поняття, як психологічне благополуччя. Якщо людина не відчуває внутрішнього психологічного комфорту, задоволення собою та своїм життям, вона не несе позитивної енергії й іншим людям. Людина, яка не почувається щасливою, глибоко травмована в минулому, не повинна вибирати для себе роботу з людьми, а тим більше з дітьми. Діти — це особливо вразлива категорія. У дорослої людини наслідки посттравматичного розладу можуть проявлятися протягом шести років, а у дитини ця травма може не загоїтися протягом усього життя. Потім, вже в дорослому віці, людина не може зрозуміти, чому в неї невдало складається життя.
Якщо говорити про викладацьку професію та стереотип сприймання особистості вчителя, як якогось еталона, то сьогодні це сприймання істотно змінюється. Мені здається, що вчитель сьогодні спускається з того штучного п’єдесталу, на якому він так довго стояв, і далеко не завжди змиряється з утраченою ним позицією. Адже він ходить із нами однією й тією ж землею, він робить якісь помилки і, як і всі звичайні люди, може бути роздратованим, втомленим. По-моєму, коли школа і буденне життя не є якимись різними світами — це нормально. Мені не подобається, коли в школах створюється якесь середовище ідеальних незвичайних стосунків і коли існує великий розрив між цими ідеальними стосунками та стосунками за межами школи. Це не дуже корисно. Так, діти не можуть зростати без ідеалів. Сьогодні можливостей для вибору ідеалу стало більше. Однак кількість ще не гарантує якості. Досвід показує, що підлітки, в основному орієнтуються на телебачення, естраду, інтернет. Те, що їм пропонують популярні фільми або чати, в яких вони «висять», далеко не завжди радує дорослих. І все ж добре, що в нашому житті поступово обману та ілюзій стає все менше і менше. Я вважаю, що особистість розвивається тим успішніше, чим реальніше вона бачить навколишній світ, без тих рожевих окулярів, які на неї надягали за радянських часів.
