Михайло ПОТЕБЕНЬКО: «Мене турбує одне — щоб злочин не списали на неживих»

«Прокурор — професія невдячна, — каже народний депутат, екс-генпрокурор України Михайло Потебенько. — Якщо з роботою справляєшся, матимеш безліч ворогів. Якщо ж ні, тебе охрестять бездарем...» До слова, зміна генпрокурорського крісла на депутатське ні на погляди, ні на пріоритети Михайла Олексійовича, схоже, не вплинула.

— Михайле Олексійовичу, після того, як ви залишили посаду Генпрокурора, ЗМІ згадують вас рідше. Чим ви займаєтеся як член комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності?

— Крім депутатської роботи, я залишаюся на громадських засадах головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України. У Верховній Раді працюю над тим, щоб наші закони допомагали правоохоронним органам якнайкраще виконувати свої обов’язки.

Зараз працюю над пропозиціями відносно реформування системи правоохоронних органів в рамках вимог перехідного періоду, передбаченого Конституцією України. Основна суть їх полягає в тому, щоб із прокуратури, міліції, СБУ, ДПА вилучити слідство та створити єдиний незалежний слідчий апарат. Цей орган може називатися національним бюро розслідувань, може якось інакше. В його структурі, на моє бачення, мають бути кілька основних департаментів. Один з них відповідатиме за розслідування злочинів, які стосуються національної безпеки, інший — економічних злочинів, ще один — злочинів проти особистості. Необхідність виділення слідства в окремий орган полягає в тому, що слідство не повинно бути націлене на доведення вини підозрюваного за будь-яку ціну. Іншими словами, слідчий має шукати істину, а не підпадати під вплив оперативно-розшукових служб чи прокурора. Якщо слідчий не залежатиме від обгрунтованості порушення справ, то якість слідства, його об’єктивність і безпристрастність лише виграють. За прокуратурою має залишитися право прокурорського нагляду, але слідство треба поставити в повністю незалежну позицію. Оперативна робота повинна підключатися до слідства, а не слідство до оперативної роботи. Тільки так можна запобігти порушенню законності. Створення умов для незалежного слідства також наблизить нашу правову систему до європейської, полегшить входження України до європейських структур. Прокурор при цьому здійснює наглядові функції і має права, використання яких повинно служити єдиному — законності.

— Які терміни і реальність пропонованої вами реформи?

— Усе буде залежати від рішення Верховної Ради. В принципі, здійснити її можна вже в першому кварталі наступного року. Причому це не потребуватиме скільки-небудь значних матеріальних витрат. Необхідно лише передати діючу штатну чисельність і фінансування новому органу.

Крім того, у тісній співпраці з прокуратурою мною вже підготовлений законопроект, який передбачає посилення відповідальності за наклеп. Скажемо відверто: вбивають не тільки фізично, але й психологічно. Недосконалість діючого закону призводить до того, що нерідко людину відверто поливають брудом, доводячи до інфаркту, а вона практично не може себе захистити. Не говорячи уже про те, що в справі захисту честі та гідності людини держава знаходиться осторонь. Діючі цивільно-правові санкції не ефективні. Необхідна кримінальна відповідальність за наклеп.

— Мається на увазі наклеп через ЗМІ?

— У будь-якій формі. Тобто і через ЗМІ, і з трибуни, і на зборах. Якщо мова йде про наклеп через ЗМІ, то ідея полягає в тому, щоб у першу чергу відповідальність ніс той, хто виступає джерелом неправдивої інформації, а не газета чи телеканал, через які ця інформація була передана.

— Які санкції за наклеп передбачає ваш законопроект? Чи йдеться про позбавлення волі?

— Про позбавлення волі в тому числі. Якщо людина свідомо займається наклепництвом, треба ж її якось зупинити? А якщо це хвороба, її треба лікувати. Проблему слід вирішувати на державному рівні, бо наше суспільство наскрізь заражене корозією брехні.

— Залишаючи пост Генпрокурора, ви сказали, що розслідування справи журналіста Георгія Гонгадзе — справа честі Генпрокуратури. За останній час Генеральна прокуратура продемонструвала в цьому напрямку певну активність. За словами Генерального прокурора Святослава Піскуна, слідство близьке до розкриття цього злочину. Як можете прокоментувати дії нової слідчої групи?

— На жаль, сьогодні мені доводиться чути обвинувачення на зразок: мали місце головотяпство, непрофесіоналізм і тому подібне. Цього коментувати не хотілось би. Думаю, ви згодні зі мною, що подібні заяви безвідповідальні як за змістом, так і за етичними нормами. Я вважав тоді і вважаю зараз, що робота по справі Гонгадзе проводилася на належному професійному рівні. Якщо й були певні недоліки на стадії ведення слідства районною прокуратурою, то ми зробили все для їх виправлення. Якраз задля цього справа була прийнята до провадження Генеральною прокуратурою. Особисто я зробив усе від мене залежне, щоб розслідування велося об’єктивно. Водночас робилося все і для того, щоб наші дії повністю відповідали вимогам кримінально-процесуального законодавства. Чому? Тому що лише факти, здобуті у відповідності з процесуальними нормами, можуть слугувати доказом на суді. Я завжди підкреслював: все необхідне робиться, і справа буде розкрита. Немає справ, які б не розкривались — одна швидше, інша повільніше. Для цього необхідний лише професіоналізм. Не менш складними були справи про вбивство Євгена Щербаня і Вадима Гетьмана. Але ж вони розкриті і в цьому я слово стримав.

Зараз за справу Гонгадзе взялися нові люди. Свіжі голови — це звичайно, добре. Але я вважаю, що професіонали повинні нести відповідальність до кінця. Сьогодні ми фактично зняли відповідальність за розслідування справи Георгія Гонгадзе з колишнього заступника Генпрокурора Олексія Баганця. А я йому, до речі, доручив займатися нею не випадково. Свого часу Баганець був у добрих особистих стосунках з Георгієм. Коли він працював прокурором Львівської області, Георгій Гонгадзе зробив про нього ряд позитивних публікацій. Тобто у Олексія Баганця була і своя, чисто особиста зацікавленість у розкритті. Так само сьогодні фактично знята відповідальність із заступника Генпрокурора Сергія Винокурова по справі журналіста Александрова. Якщо нові люди не доведуть ці справи до кінця, кому нести відповідальність? Тим, що тоді розслідували, чи тим, хто сьогодні?

— І все таки, як ви оцінюєте ті результаті в розслідуванні справи Гонгадзе, про які було заявлено офіційно?

— Давайте так: нехай справа розслідується, побачимо результати, а потім будемо говорити. Коли знайдуться замовники, співучасники та виконавці, суд скаже своє слово вироком, от тоді можна буде робити висновки. Якщо це відбудеться, я буду радий вітати своїх колег і наступників. А поки справа розслідується, навряд чи доцільно мусіювати це питання.

— Що ви думаєте з приводу експертизи «таращанського тіла», яку проводить французький експерт Жан Ріволе?

— Якщо Генеральний прокурор вважає це необхідним, мабуть, у нього є підстави. Можу лише сказати, що свого часу було прийнято рішення, яким визнано приналежність так званого «таращанського тіла» Георгію Гонгадзе. Саме від цього факту ми відштовхувались в подальшому у пошуках вбивць. Спочатку певний сумнів відносно приналежності тіла дійсно був, — через покази свідків, згідно з якими, Георгія Гонгадзе у різних місцях кілька разів бачили живим. Коли ж з’явились результати експертизи, які з дуже значною ступінню ймовірності засвідчили, що це все-таки тіло Гонгадзе, сумніви про приналежність тіла розвіялись. Що ж до згаданих показів, після розкриття злочину слід буде перевірити, чому вони давалися такого змісту. Мене турбує одне — щоб злочин не списали на неживих. А якщо виявиться, що вбивці справді вже мертві, слід шукати замовників, посередників, і т.д.

— Чому, на ваш погляд, мати журналіста Леся Гонгадзе, попри все, не довіряє українській прокуратурі?

— Її можна зрозуміти. Це мати. Вона змучена цією трагедією. Мені хотілося б звернутися до тих, хто намагається її використати, щоб заробити політичні дивіденди — знайдіть собі, панове, інший спосіб. Спекулювати на такій біді — блюзнірство. Людям потрібна ясність у цій справі, а не вічні загадки.

— У вас після відставки не було відчуття, що, ви, або ваші безпосередні підлеглі, були несправедливі до родичів Георгія Гонгадзе?

— Ні, таких думок у мене не було і для цього не було підстав. Усе від мене залежне для розкриття злочину робилося. Не випадково керівництво слідчою групою було доручено заступнику Генпрокурора. Не часто такі рішення приймались.

— Уже говорено-переговорено про один із фрагментів «касетного скандалу», що недавно виплив синхронно акціям опозиції, а саме — звинувачення України в продажу зброї до Іраку. Однак хотілося б дізнатися про ваше бачення деяких аспектів. Днями на своїй прес-конференції Президент України Леонід Кучма категорично заявив, що не давав і не міг давати вказівок поставляти «Кольчуги» до Іраку. З цього логічно випливає, що запис розмови Леоніда Кучми з головою «Укрспецекспорту» Валерієм Малевим, де начебто Президент наказує «діяти», насправді є фальшивим...

— Мені здається, ми розглядаємо питання про «Кольчуги» дещо не з того кінця. Розпочинати слід було б з того, чи є взагалі в Іраці якісь «Кольчуги». Адже на це питання сьогодні абсолютно ніхто, в тому числі й американці, відповісти не може. Давайте для початку встановимо це. Якщо вони там є, слід розібратися, скільки їх там, а також звідкіля вони туди потрапили і чи має до цього відношення Україна. Адже той факт, що ми є країною-виробником, ні про що не говорить. Відносно згаданої розмови Президента з керівником «Укрспецекспорту»: якщо навіть про щось говорили, це зовсім не означає, що результати розмови були реалізовані.

— На час вашого керівництва Генеральною прокуратурою припадає скасування смертної кари в Україні. Пройшло вже кілька років. Чи виправдала, з вашої точки зору, себе ця міра?

— Я висловлював свою думку в той час, підтверджую і тепер: вважаю, ні. Я стояв і стою на позиції того, що гуманними закони мають бути в першу чергу до чесних громадян, а не до злочинців. За умисне вбивство, і зокрема, якщо мова йде про злочинців, на совісті яких по 30, 40 жертв, смертна кара повинна застосовуватись. Натомість нам радять створити цім нелюдам належні умови для життя за гратами. Чому платники податків, серед яких і близькі родичі жертв, повинні їх утримувати? У багатьох штатах США, приміром, смертна кара як застосовувалась, так і застосовується.

— Ви вважаєте за реальне відновлення смертної кари в Україні?

— Цілком. Треба лише, щоб наші депутати в Страсбурзі не тільки головами кивали, а відстоювали свої позиції на основі здорового аналізу конкретного питання.

— Нині вам доводиться працювати в одному залі з людьми, які, не виключено, вважають вас своїм особистим ворогом. Приміром, Степан Хмара, Юлія Тимошенко, Андрій Шкіль. З останнім вам доводиться співпрацювати в одному комітеті. Як складаються відносини із цими колегами?

— Почну зі Шкіля. Оскільки його справою я ніколи не займався, а вона, чесно кажучи, ніяк не тягнула на те, щоб її вів сам Генпрокурор, то гадаю, підстав вважати мене особистим ворогом у нього нема. Коли я дізнався, що Шкіль до парламенту потрапив, було цікаво вперше з ним познайомитись. Можу сказати, що це нормальна людина, і з ним запросто можна працювати. Звичайно, його дії під час акцій 9 березня минулого року мені зрозуміти важко. Але щось можна списати й на нестачу досвіду, і на азартність, емоції. Відносно Степана Хмари. Доля його була непростою і далеко не завжди з його власної вини. Якщо почитати справу Степана Хмари, заведену КДБ, неважко зрозуміти політичній підтекст, як і у справі Василя Стуса. Що ж стосується Юлії Тимошенко, то ми, зрозуміло, не спілкуємося. В мене до неї питань нема, як і у неї, мабуть, немає питань до мене. Як людину мені її шкода. Свою позицію відносно Юлії Тимошенко я висловлю, коли Генпрокурор направить подання. Сьогодні ми з Юлією Володимирівною працюємо в парламенті, і у нас повинні бути єдині інтереси — служити державі, українському народові.

До речі, в практиці бувають випадки, коли просять у парламенту згоди на притягнення народного депутата до відповідальності лише для того, щоб пред’явити звинувачення. Далі справа зовсім не обов’язково йде до суду. Але такі процесуальні вимоги. Тим більше, якщо людина визнала, усвідомлюючи, свою провину.

— Ви пішли з посади Генерального прокурора України раніше визначеного законом терміну. Чи не шкодуєте про прийняте рішення?

— Про прийняті рішення шкодую рідко. Теоретично я маю в запасі ще рік для того, щоб повернутися. Таку можливість надає закон. Однак це в мої плани не входить. Я хочу, щоб на високі посади йшла молодь. У неї поки що є енергія, здоров’я. Прокурор повинен бути принциповим, чесним, позбавленим тяги до популізму, безумовно, професіоналом і відповідальним у прийнятті рішень. Таким я бажав би бачити свого послідовника.