Останній притулок Пирогова

55 років тому, 9 вересня, в садибі Вишня було відкрито державний (тепер Національний) музей-садибу. М. Пирогов не залишав заповіту зберегти його тіло, але прохав поховати на території садиби. Ідея бальзамування належить дружині Олександрі Антонівні, хоча можна припустити, що на таку ідею її наштовхнув сам Микола Іванович.

Незадовго до смерті (23 листопада, а за ст. стилем 5 грудня 1881 р.) він отримав монографію відомого петербурзького хірурга, бальзамувальника і анатомолога, уродженця Вінниці, Д. Виводцева «Бальзамирование и способы сохранения анатомических препаратов...». У ній автор описав винайдений ним спосіб бальзамування рідиною, до складу якої в певних пропорціях входили: спирт, тимол, гліцерин та дистильована вода. Цей склад заглушав мікробне середовище й зберігав обсяг тіла.

Підтвердженням цього було бальзамування в Санкт-Петербурзі тіл послів США і Китаю для перевезення на батьківщину. Пирогов, як свідчать нотатки його дружини, дуже уважно ознайомився з роботою. Можливо, він і поділився з нею враженням від прочитаного. Прагнучи втілити ідею із збереження тіла чоловіка, Олександра Антонівна ще за його життя у Відні замовила спеціальну труну, отримала згоду від Найсвятішого Синоду, щоб не закопувати тіло в землю, як велить християнський звичай, і звернулася з листом до Давида Виводцева з проханням забальзамувати тіло свого вчителя. Він дав згоду й після смерті Миколи Івановича прибув до садиби, де на четвертий день у присутності священика та фельдшера забальзамував тіло. Після бальзамування Виводцев вирізав частину пухлини. Її було гістологічно досліджено в Києві професором Івановським, який зробив висновок: «Характерний роговий рак». При бальзамуванні (на відміну від Леніна) Виводцев залишив мозок і внутрішні органи, випустив кров і під тиском заповнив великі й малі артерії небіжчика бальзамуючим розчином. За декілька днів тіло було перенесене до сільської церкви.

Постало питання, де постійно зберігати тіло? Вихід знайшла вдова. У цей час недалеко від будинку Пирогова закладався новий цвинтар. У сільської громади за 200 карбованців сріблом вдовиця купує ділянку землі під родинний склеп, обгороджує її муром, і будівельники починають його зведення. На будівництво гробниці й доставку спеціальної труни з Відня було витрачено майже два місяці.

Тільки 24 січня 1882 року о 12 годині дня відбувся офіційний похорон. Погода була похмурою, морозною та ще і з пронизливим вітром, але попри це, на сільському цвинтарі зібралася медична та педагогічна громадськість Вінниччини, щоб провести в останню путь чудового лікаря та педагога. Відкриту чорну труну встановлюють на постамент. Пирогов у темному мундирі таємного радника Міністерства народної освіти Російської імперії. Це звання прирівнювалося до звання генерала. Через чотири роки над усипальницею, за планом академіка архітектури В. Сичугова, було закінчене будівництво ритуальної церкви Миколи Чудотворця з прекрасним іконостасом. Її було зведено з траурно-червоної цегли.

Фактично до відкриття музею (1947 р.) охоронцем склепу був церковний староста Василь Ілліч Шарлай. 1945 року за ухвалою уряду почалися роботи зі створення музею-садиби та збереження тіла вченого. На землі немає нічого вічного. Старіють і висихають тканини мумій, змінюється їхній вигляд. Цього закону не уникло й тіло М. Пирогова. Перше ребальзамування проводила спеціальна комісія, керована професором А. Максименковим. За п’ять місяців було відновлено первісний вигляд останків Пирогова і сповільнився процес розпаду.

Це був єдиний випадок у світовій науці, коли тіло, що перебувало за несприятливих умов і без належного нагляду, через 65 років після смерті було відновлене. Тіло М.І. Пирогова після цього ребальзамувалося через 5—7 років вінницькими вченими, а з 1977 року контроль за станом тіла допомагав здійснювати Московський центр біологічних структур при мавзолеї Леніна. Два рази труна з тілом, за висновком фахівців центру, відвозилася до Московської лабораторії.

Там же, в Москві, замість пошкодженого скляного віка труни, виготували спеціальний скляний ковпак над труною, а пізніше у Вінниці було змонтовано скляний саркофаг, у якому й сьогодні зберігається мумія. Окрім ребальзамації тіла, було переобладнано внутрішню частину труни на метал, що не зазнає корозії, замінене внутрішнє оздоблення, зроблено реставрацію мундира. Саркофаг став освітлюватися спеціальними світильниками.

Якби не було проведено капітального ребальзамування в Москві, то, як стверджує професор Вінницького медуніверситету ім. М. І. Пирогова П. Шапоренко — відповідальний секретар координаційної Ради вчених- анатомів країн СНД, — тіло великого вченого довелося б поховати. Ребальзамування 1994 і 2000 років проводилося у Вінниці московськими фахівцями з Центру біологічних структур. У Вінниці обладнано спеціальну лабораторію, оснащену необхідною апаратурою. За збереженням тіла видатного вченого спостерігає спеціальна обласна комісія, яку очолює ректор Вінницького медичного університету імені М. Пирогова професор Василь Мороз. За 120 років було вчинено лише один випадок вандалізму. Наприкінці 20-х років у склепу побували грабіжники, які пошкодили скляне віко труни, викрали шпагу Пирогова й натільний хрест. У роки громадянської війни, революції, голодоморів ні «білі», ні «червоні» не здійняли руки на світило медицини. У період Великої Вітчизняної війни тіло М. Пирогова перебувало в гробниці, й нацисти його не зачепили, але територія садиби була захаращена, велику частину декоративних і фруктових дерев було вирубано.

Слава про великого вченого і практикуючого лікаря перейшла кордони ще за його життя. Він врятував життя тисячам поранених під час франко-пруської (1870—1871) і російсько-турецької (1877—1878) воєн. М.І. Пирогов 1862 року врятував Джузеппе Гарібальді — французькі й англійські лікарі наполягали на ампутації ноги. Ім’ям Пирогова названо три медичні університети — Вінницький, Одеський і Другий Московський. 1995 року Міністерство охорони здоров’я України і Академія медичних та педагогічних наук України започаткували проведення Пироговських читань.

P. S. Журналісти «Дня», яким вдалося побувати в Музеї М.І. Пирогова, були вражені тим фактом, що при залишковому фінансуванні, в наш непростий час, фактично на голому ентузіазмі, його працівники підтримують реноме вітчизняної музейної справи. Можливо, і абітурієнтам медичних вузів клятву Гіппократа потрібно давати не в аудиторіях, а в таких святих місцях, як цей музей.

Газета «День» як благодійний внесок публікує реквізити Національного музею-садиби М.І. Пирогова:

ВФ ВАТ СКБ «Дністер»

МФО-302430

Розрахунковий рахунок «суми за дорученням»

№ 2553300064001

Код 21727090.