Вибори під час змін
Виборча кампанія в Німеччині, що викликала настільки живу зацікавленість у всьому світі, закінчується — в неділю вже відбудуться вибори до Бундестагу, нижньої палати федерального парламенту, і вже зранку в понеділок німці знатимуть, хто буде новим федеральним канцлером, яку окраску матиме німецька політика до наступних виборів, і зможуть лише гадати, чим їм це може загрожувати. Сьогодні позиції лідерів перегонів — правлячих соціал- демократів і їхнiх конкурентів з блоку ХДС/ХСС виглядають практично рівними. Подібна ситуація була й на останніх виборах. Інтрига — не лише в тому, що до останнього моменту не буде відомим прізвище нового канцлера, але й у тому, що від цього залежатиме не лише внутрішня, але й європейська та зовнішня політика країни. Чи не вперше німецькі вибори проходять за явного небажання суспільства й політикуму беззаперечно підтримувати політику Сполучених Штатів.
Останні дані обробки опитувань громадської думки свідчать про те, що і соціал-демократам на чолі з канцлером ФРН Герхардом Шредером, і правоцентристам з ХДС/ХСС, очолюваним прем’єр-міністром землі Баварія Едмундом Штойбером, симпатизує приблизно по 37-38 відсотків німців, які мають право голосувати. Вільні демократи підняли свій рейтинг до десяти відсотків, зелені, яких веде міністр закордонних справ Йошка Фішер, стабільно тримаються на позначці 7-8 відсотків. Саме ці партії, таким чином, гарантовано увійдуть до Бундестагу. Немає такої упевненості щодо досить популярної у східних землях (колишній НДР) Партії демократичного соціалізму — за даними останніх опитувань, екс-комуністи поки що трохи «недобирають» до подолання 5-відсоткового порога.
Отже, можна стверджувати, що на відміну від Франції, в Німеччині поки що зберігається система політичного життя, за якої між собою суперничають дві основні сили, ще дві є їхніми традиційними «молодшими партнерами» при утворенні урядової коаліції. За німецькою традицією, саме «молодший партнер» має делегувати до уряду міністра закордонних справ. Жоден з «грандів» німецької політики не може претендувати на те, щоб створювати уряд самостійно. Який вигляд матиме коаліція переможців — можна тільки гадати. Напрошується іще один висновок: в Німеччині, як і в інших європейських країнах, сьогодні немає лідерів того ж масштабу, який був притаманним Аденауеру, де Голлю, Колю. Наявні політичні сили не можуть подати виборцевi оригінальну, цікаву й безумовно нову програму, яка б приваблювала переконливу більшість. Це стосується і лівих, і правих. Партія зелених, вважають деякі аналітики, тримається відносно впевнено лише завдяки популярності самого Йошки Фішера.
На користь нинішньої коаліції соціал-демократів і зелених може зіграти її однозначно негативне ставлення до можливої військової операції проти Іраку, проти американської політики в цьому напрямку. Німецькі аналітики навіть стверджують, що в разі свого переобрання на другий термін Герхард Шредер стане першим кацлером післявоєнної Німеччини, якого буде обрано на хвилі антиамериканських настроїв саме завдяки його критиці американської політики. До того ж у багатьох у пам’яті могли відбитися телевізійні кадри часів повені у Німеччині, коли канцлер Шредер з’являвся серед працюючих на захисних дамбах у гумових чоботях і робочому одязі.
Прем’єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер, лідер блоку ХДС/ХСС, часто характеризується як «ультраконсерватор». Штойбера вважають чи не прибічником ксенофобів і противником будь-якої імміграції (що навряд чи є правдою). Головний пункт його кампанії — економічний успіх Баварії, де він править уже дев’ять років, а також гостра критика дійсно не надто вдалої економічної політики нинішнього федерального уряду. До того ж Шредеру не вдалося дотриматися обіцянки знизити рівень безробіття (зараз у Німеччині близько 4 млн. безробітних). Штойбер вважає, що заяви Шредера і Фішера стосовно планів удару по Іраку можуть завдати непоправної шкоди німецько-американським відносинам. Щоправда, з одного боку, сам Штойбер при цьому заявляє, що німецькі військові жодним чином не можуть брати участь в операції проти Іраку, бо німецька армія — «не окупаційна» і Сполучені Штати не будуть користуватися німецькими військовими базами. З другого боку — аналітики вважають, що після виборів антиамериканська риторика Шредера і Фішера значно пом’якшиться.
Новий німецький уряд матиме справу з розширенням ЄС і виробленням нової політики між Союзом і країнами, які до нього не входять. Завдання важке, і жоден з претендентів досі не представив виразного бачення майбутнього ЄС і ролі Німеччини. Між іншим, вважається, що, можливо, перемога німецьких правих певною мірою сприяла б і якісно новим відносинам між ЄС та Україною.
Штойбера вже освистували в традиційно соціал-демократичному Гамбурзі, у Лейпцігу та деяких інших містах, він непопулярний серед молоді. Політикою ж кабінету Шредера німці здебільшого просто розчаровані.
Тож у будь-якому випадку на результатах голосування позначаться й розчарування, і невпевненість, і страх перед наслідками розширення ЄС. Велику роль вiдіграє й те, хто просто буде симпатичнішим — чи трохи розкутий, вчетверте одружений Шредер, чи завжди підтягнутий, манiрно-консервативний Штойбер.
