«Стимулятор змін»

Завершення програми розширеного фінансування, під завісу якої Міжнародний валютний фонд відмовився від надання останнього траншу, поставило перед Україною питання, на яких умовах продовжувати подальшу співпрацю з цією міжнародною організацією. Щодо іншого важливого для нас кредитора — Світового банку — лінія взаємовідносин чіткіша: в 2002 — 2003 роках ми, як і раніше, пов’язані Програмними системними позиками на загальну суму $750 млн. Перший з трьох траншів у розмірі $250 млн. (ПСП-1) було надано Україні рік тому, тепер на черзі ПСП-2. Глава представництва Світового банку в Україні Грегорі Єджейчак вважає, що Україна має «технічну можливість» отримати наступні $250 млн. до кінця поточного року. Водночас, за його словами, зараз виникла абсолютно «нова ситуація»:одного боку, програма співпраці з МВФ не працює, але, з другого, Фонд підтверджує, що макроекономічні умови Україна виконала. Тому, зазначив Г. Єджейчак, Світовий банк поки не визначився, чи достатньо цього сигналу від МВФ для прийняття позитивного рішення щодо ПСП-2. Можливо, всі точки над «i» будуть розставлені наприкінці вересня у Вашингтоні під час щорічних зборів директорів МВФ і Світового банку, в яких візьме участь і українська делегація.

КОМЕНТАРI

Співпраця України та Світового банку перетнула межу в десять років. Які, на ваш погляд, плюси й мінуси такого партнерства виявилися за ці роки?

Валерій ЛИТВИЦЬКИЙ, керівник групи радників голови Нацбанку України: — Мені здається, що загалом десятирічна співпраця України зі Світовим банком і Міжнародним валютним фондом була корисною. Це був хороший етап у проведенні наших реформ. Без співпраці зі Світовим банком було б неможливо виконати структурну частину програми розширеного фінансування (EFF), здійсненої Україною спільно з МВФ. Тому я вважаю, що успіх програми ЕFF — а вона сприяла поновленню в Україні зростання 2000 року — по праву повинні поділити МВФ і Світовий банк, які тісно взаємодіють між собою. Звичайно, з обох боків були не лише досягнення, а й невикористані можливості. Наприклад, економічне зростання могло б поновитися й раніше, якби ми тоді краще співпрацювали із цими двома інститутами. Особливо це стосується сфери структурних реформ, я маю на увазі податково-бюджетну й банківську реформи. У цих секторах у нас залишилися невикористані резерви, що помітно зі стану нинішнього бюджетного процесу. В ситуації з банком «Україна» і нам, і Світовому банку слід було виявити більше розторопності й не зволікати з розв’язанням проблеми. З другого боку, якби ми не виявили самостійність у прийнятті низки рішень у сфері монетарної та валютно-курсової політики, то зростання могло бути набагато скромнішим. Це свідчить про те, що нам слід сміливіше покладатися на власний продукт у здійсненні економічних програм і більш рішуче відстоювати свою позицію. На жаль, у сфері структурних реформ ми не змогли відстояти низку позицій щодо адміністративної реформи, внаслідок чого, на мій погляд, ця проблема, як і раніше, стоїть на порядку денному. Цей напрямок співпраці зі Світовим банком реалізується не так динамічно, як нам хотілося б, тут багато невирішених питань. Мені здається, що Україна не повинна переходити на безкредитні відносини з МВФ. Кредитна програма добра не стільки тим, що поповнюються валютні резерви, скільки тим, що забезпечується надійніший сигнал для наших потенційних інвесторів про прихильність уряду та центробанку до прискорення реформ.

Юрій ПАХОМОВ, директор Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України:

— Я з великою цікавістю стежу за політикою Світового банку, тому що, хоч як це дивно, він був єдиною міжнародною організацією, яка із самого початку сумнівалася в правомірності застосування тієї згубної моделі реформування, в рамках якої ми жили до 1999 року. Президент банку Джеймс Вульфенсон уже на початку 90-х вивчав, як впливає в перехідних економіках і економіках, що розвиваються, рецептура від МВФ типу вибухової лібералізації відсторонення держави від регулювання, завищення вартості національної валюти. Пізніше під егідою Світового банку було реалізовано трирічний проект вивчення проблем реформування й трансформації країн, які розвиваються, що охоплює 94 країни. Під час аналізу цього проекту було показано, що успіх, як правило, мали лише ті країни, які проводили власну зважену політику, що враховує специфіку країни. Це аж ніяк не заперечувало розумності окремих рецептів, застосовуваних МВФ. Саме Світовий банк провів тоді дослідження, яке підвело риску під руйнівними реформаціями моделі МВФ, які закінчилися кризою 1997 — 1998 років. Було зроблено доповідь в університеті при Конгресі США, з якої було видно, що ці реформи грунтуються на дуже вузьких схемах, що вони ігнорують пріоритетність конкурентного середовища. Коли я замислився, чому так помітно різняться позиції МВФ і Світового банку, то дійшов такого висновку: ці два інститути дбають про різні інтереси світового капіталу. МВФ зацікавлений у тому, щоб були заповнені ринки імпорту, він слуга транснаціональних компаній, що прагнуть збуту своєї продукції, а звідси завищення національної валюти, необгрунтована лібералізація тощо. Світовий банк, навпаки, зацікавлений у розвитку економіки, він здійснює проекти, розраховані на розвиток національних економік. І це мотиваційне підгрунтя для нас стало фактично рятівним.

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— Мені як прихильникові присутності міжнародних фінансових організацій в Україні дивно часом читати заяви про те, що ці організації занапастили Україну. Міжнародні організації мають розвинений бюрократичний апарат, а бюрократи в усіх країнах роблять усе не найкращим чином. У цьому сенсі ми можемо говорити про безліч помилок, яких припустився апарат Світового банку щодо країн Східної Європи, й можемо критикувати їх за це. Але головне все-таки не це: як людина, котра десять років займається реформами в Україні, я можу сказати, що Світовий банк був дуже важливим стимулятором змін у нашій країні. Саме для України, де енергія змін всередині країни була надто малою, роль Світового банку у створенні ринкової економіки просто гігантська — можливо, навіть більша, ніж у інших країнах Східної Європи. Я це кажу, цілковито розуміючи масштаб помилок, яких припустилися міжнародні організації, зокрема й Світовий банк, щодо всіх країн постсоціалістичної епохи. Ці помилки передусім були пов’язані з тим, що недооцінювалися соціальні умови такої трансформації. Я сказав би, що міжнародні експерти розглядали економіку цих країн як технічну систему. Це дійсно було великою помилкою міжнародних організацій, і ми важко її пережили. Але якби цих організацій, зокрема й Світового банку, тут не було, я боюся, що ми мали б нині економіку на зразок білоруської. Можливо, комусь це подобається, мені — ні.

Ігор МІТЮКОВ, генеральний директор Інституту фінансової політики, екс-міністр фінансів України:

— На сьогоднішній день Світовий банк залишається найпотужнішим і найвигіднішим кредитором України. Кредити, які він надає, — найтриваліші за термінами (15 — 17 років), а процентні ставки — найнижчі з усіх запропонованих. Світовий банк спеціалізується на співпраці з урядами, надаючи кошти на покриття дефіциту бюджету, що дозволяло Кабміну підтримувати необхідний рівень витрат, зокрема й на соціальні програми. У низці секторів економіки за допомогою програм Світового банку нам вдалося досягти позитивних результатів. Водночас, якщо говорити про недоліки, то проекти банку в 1995 — 1996 роках, спрямовані на реформу в енергетичному секторі, були неефективними. Тільки пізніше, в 1999 — 2000 роках, нам вдалося досягнути істотних зрушень у реформуванні енергосектора, хоча серйозніші реформи ще попереду. Це стосується також проектів Світового банку щодо адміністративної реформи, які, на мій погляд, були недостатньо професійно опрацьовані. Для України дуже важливо надалі зберегти досягнутий рівень співпраці зі Світовим банком.