Новий дефіцит

Нині в Україні працюють 9 тисяч підприємств легкої промисловості, з яких 4 тисячі — швейні. Ніхто не вважає, що для країни з населенням у 49 мільйонів це так уже і мало. Щоправда, за радянською статистикою, із розрахунку на одного жителя виготовлялося по 4 пари взуття, по 23 квадратні метри тканини і по 7 виробів із неї. Зараз же, наприклад, одну пару вітчизняного взуття доводиться «ділити» на 10 дітей.

Причина криється в тому, що майже всі підприємства легкої промисловості працюють за так званою давальницькою схемою, щоб, як говорять директори, зберігати колективи і підтримувати кваліфікацію майстрів. Європа надає українським «легковикам» все необхідне для діяльності, включаючи обладнання і матеріали, а натомість отримує дешевий одяг і взуття. Співробітники українських підприємств абсолютно спокійно називають себе дешевою робочою силою, оскільки стверджують, що інакше і зовсім залишилися б без роботи. На вітчизняному ринку зараз з’являється лише 8% виробів, що виготовляються місцевими виробниками, а 92% пливе до рук постачальників техоснащення. Директори знаходять у давальницькій схемі й інші плюси. По-перше, це стає непоганою школою для українських майстрів: бачачи останні тенденції в моді і підлаштовуючись під смаки споживача, вони створюють досить оригінальні вироби. А по-друге, відсутність нормального обладнання і зовсім призвело б до того, що з українською легкою промисловістю не можна було б зробити нічого іншого, крім як її відспівати.

Тепер особливо несолодко доводиться великим підприємствам. Податки, які вони вимушені платити, плюс такий нюанс, як, скажімо, коливання цін на електроенергію, повністю виключають прибуток. Як розповідає директор ВАТ «Горловчанка» Світлана Богданюк, гострою є і кадрова проблема. За 200 гривень зарплати тут працюють не більше трьох місяців. Потім стають на облік у центр зайнятості і паралельно працюють у підпільних швейних підприємствах. Останні ж або зовсім не платять податки, або, з урахуванням «подвійної бухгалтерії», платять їх у декілька разів менше, що дозволяє робити стартову ціну своєї продукції набагато нижчою, ніж у конкурентів.

Дещо врятовує становище поступова приватизація підприємств та їх дроблення (хоча за технологічними нормами це дуже невигідно). Але навіть маленьким підприємствам важко стати на ринку конкурентоспроможними. І зовсім не через неякісність продукції. За словами виконавчого директора «Укрлегкпрому» Тамари Кириченко, на українському ринку представлено продукцію невідомого походження на суму більш ніж у 4 мільярди гривень — виготовлену підпільно або завезену нелегально. Втім, поповнюючи бюджет, «тіньовики» без великих зусиль витісняють легальні підприємства, які, продаючи свою продукцію в Україні, лише потерпають від збитків.

У зв’язку з цим Асоціація підприємств легкої промисловості вчора підписала спільний меморандум з Кабміном. Його суть зводиться до того, щоб затвердити список першочергових завдань для врятування вітчизняної легкої промисловості. Насамперед, це стосується посилення законодавчої бази по контролю за походженням продукції та її якістю. Паралельно з цим деякі директори підприємств висловлюють і свої варіанти розв’язання проблем. Наприклад, вони голосують за збільшення суми митного збору на одяг і взуття або взагалі вважають, що варто істотно обмежити ввезення імпортної продукції у країну. Але «Укрлегкпром» дотримується принципів, що конкурувати треба чесно, а значить, всі підприємства-виробники повинні бути в однакових умовах. Зараз же ми маємо абсолютно парадоксальну ситуацію: за статистикою, обсяги виробництва підприємств легкої промисловості у рік збільшуються в середньому на 150%, а вироби вітчизняного виробника для українців, як і раніше, залишаються раритетом.