Сталий розвиток: можливість, що відкривається в Йоганнесбурзі

Навесні минулого року зустріч на найвищому рівні ООН у м. Монтеррей підштовхнула бідні країни взяти на себе зобов’язання щодо вдосконалення проваджуваної ними політики і системи управління в обмін на обіцянки багатих країн збільшити обсяг допомоги з їхнього боку і відкрити свої ринки для торгівлі. Всесвітня зустріч на найвищому рівні з питань сталого розвитку в Йоганнесбурзі дає нам шанс перейти від цих слів до дій.

Що може дати світові зустріч в Йоганнесбурзі? Ймовірно, щоб віднайти найкращу відповідь на це запитання, необхідно зазирнути в майбутнє і уявити собі, який світ нам потрібен, не тільки зараз, але і для наших дітей і дітей наших дітей. Невже бідніша земна куля, на якій буде більше голодних людей, мінливіший клімат, менше лісів, менше біорозмаїття і більше проблем, що призводять до соціальних вибухів, — це та спадщина, яку ми залишимо після себе?

Згідно з Доповіддю про світовий розвиток, 2003 рік, (підготовленою Всесвітнім банком), у найближчі 50 років населення земної кулі збільшиться на 50% і становитиме дев’ять мільярдів людей, а світовий валовий внутрішній продукт збільшиться в чотири рази і становитиме $140 трильйонів. З огляду на нинішні тенденції виробництва і споживання, соціальні та екологічні стреси загрожують зірвати плани дій, націлені на розвиток, і підірвати рівень життя, якщо наша політика та інституції не стануть кращими.

Необхідно, щоб політика щодо розвитку ще більшою мірою була націлена на захист наших лісів, риболовецьких промислів і сільськогосподарських угідь, а також на підвищення їхньої продуктивності, якщо бідні країни ставлять собі завдання скоротити розрив у рівності, що з’явився в останні 50 років. Неправильна політика та слабка система управління стали однією з причин екологічних катастроф, посилення нерівності в доходах і соціальних вибухів у деяких країнах, що часто призводили до глибокої бідності, заворушень або появи біженців, які рятуються від голоду або громадянських воєн.

Якщо ми не оберемо собі інший шлях, наше майбутнє не обіцяє нам нічого хорошого. До 2050 р. щорічні викиди вуглекислого газу у світі збільшаться більш ніж втричі, в той час як дев’ять мільярдів людей, тобто на три мільярди більше, ніж нинішнє населення земної кулі, які здебільшого живуть у країнах, що розвиваються, користуватимуться водою планети, посилюючи стресову ситуацію навколо і без того обмежених водних ресурсів. Тим часом потреба у продовольстві збільшиться більш ніж вдвічі, а це погана перспектива для Африки, де нині зростання виробництва продуктів харчування відстає від темпів приросту населення. І все це відбувається у світі, де 12 відсотків усіх видів птахів і четверта частина видів ссавців знаходяться на межі вимирання.

На земній кулі 1,3 мільярда людей вже живуть на землях, що зазнають постійного руйнування — у посушливих зонах, на заболочених територіях, у лісах, на землях, які вже не здатні підтримати їхнє існування. До 2050 р. — вперше за всю історію — населення міст перевищить за чисельністю населення сільських районів. Без покращання якості планування стреси, створені імміграцією і переміщенням груп населення по всьому світу, можуть призвести до нового соціального вибуху та шаленої конкуренції за і без того мізерні ресурси.

Однак ці тенденції відкривають перед нами можливості, в тому разі, якщо світові лідери і політики на зустрічі в Йоганнесбурзі наберуться сміливості і приймуть на себе зобов’язання — і виконають його — вжити сміливих дій у найближчі 10— 15 років. Більшою мірою основні фонди та інфраструктура, тобто житло, магазини, фабрики, дороги, система енергопостачання і водопостачання, потрібні для зростаючого населення у найближчі десятиріччя, ще не існують. Завдяки підвищенню стандартів, ефективності та прийняттю обгрунтованіших рішень можна було б створити відповідну інфраструктуру, не піддаючи додатковому стресу суспільство і навколишнє середовище. Таким самим чином, у міру уповільнення зростання населення, економічне зростання більшою мірою сприятиме зниженню рівня бідності та підвищенню рівня доходу на душу населення за умови, якщо у найближчі кілька десятиріч розвиток буде організовано таким чином, щоб не руйнувати природні ресурси, що лежать в основі зростання, або не підривати такі найважливіші соціальні цінності, як довіра.

Ми повинні прагнути досягти Цілей тисячоліття у сфері розвитку, згідно з якими до 2015 р. рівень бідності має скоротитися наполовину, і на цьому шляху ми закладемо основи для гідного зростання та соціального розвитку в бідних країнах світу.

Якщо доходи населення в країнах світу, що розвиваються, в середньому зростатимуть на 3,3 відсотка на рік, до 2050 р. вони становитимуть $6 300 на рік, а це сьогодні майже на третину більше, ніж доходи в країнах з високим/середнім рівнем доходу. При цьому деякі лідери країн світу, що розвиваються, вже зараз вважають таке зростання помірним. Протягом останніх двох десятиріч ми спостерігаємо, як доходи в багатьох країнах Східної Азії щорічно зростають в середньому майже вдвічі швидше.

Що б це могло означати для звичайних людей? Можна було б задовольнити їхні основні людські потреби у житлі, їжі та одязі, знайшовши для цього кошти. Тривалість життя у бідних країнах зросла б до 72 років. Для порівняння: сьогодні в країнах з найменшим доходом тривалість життя становить 58 років. Різко б скоротилася кількість дітей, які вмирають у віці до п’яти років, а кількість людей, які вміють читати і писати, збільшилася б майже до 95 відсотків.

Звичайно, таке різке економічне зростання призведе до виникнення потенційно величезних ризиків для навколишнього середовища, і такі ризики є найбільшими в країнах, що розвиваються. Враховуючи, що багаті нації — найбільші споживачі наших спільних ресурсів, на них покладається особлива відповідальність за надання допомоги країнам світу, що розвивається, при усуненні даних ризиків.

Ми всі повинні захищати наші ліси та рибні промисли від надмірної експлуатації. Ми повинні припинити процес руйнування грунтів і забезпечити ефективне використання наших водних ресурсів. Ми повинні захищати біологічно різноманітні екосистеми, оскільки вони лежать в основі потоку товарів і послуг, істотно важливих для економіки наших країн і суспільств. Ми повинні обмежити викиди забруднюючих речовин промислових підприємств, автомобілів, а також викидів у домашньому господарстві. Ось чому завдання забезпечення сталого розвитку має виконуватися на місцях, в масштабі окремої країни та всієї планети.

Країнам, що розвиваються, необхідно підтримувати демократію, враховувати всі чинники під час розбудови інституцій, необхідних для управління своїми ресурсами. Багатим країнам необхідно збільшити обсяги допомоги, підтримати зменшення боргу, відкрити свої ринки для експортерів з країн, що розвиваються, а також сприяти передачі технологій, необхідних для профілактики захворювань і, особливо, для підвищення енергоефективності та продуктивності в сільському господарстві.

Громадянське суспільство, тим часом, може представляти думки різних груп і здійснювати незалежний нагляд за ефективністю функціонування державних, приватних і недержавних організацій. Соціально відповідальний приватний сектор, підтримуваний ефективно функціонуючим урядом, повинен створювати стимули для компаній, що спонукають їх при виконанні своїх завдань домагатися досягнення соціальних і екологічних цілей. А члени міжнародної спільноти повинні спільно вирішувати такі глобальні питання, як зміна клімату і біорозмаїття.

Якщо ми розумно захистимо наші життєво важливі ресурси, передусім навколишнє середовище і соціальну стабільність, тоді ми досягнемо темпів зростання, необхідних для зменшення рівня бідності, забезпечивши сталість цього процесу. З нашого боку було б нерозсудливим успішно досягнути Цілей тисячоліття у сфері розвитку в 2015 році, щоб продовжувати жити в містах, де панує хаос, як і раніше стикатися з проблемами скорочення водних ресурсів, підвищення рівня викидів забруднюючих речовин і подальшого скорочення орних земель для підтримки нашого життя.