Вона була символом епохи, що минула
На минулому фестивалі телепередач «Оксамитовий сезон» він був просто героєм дня. Мені завжди хочеться записувати на диктофон будь-яку його розповідь, бо ця людина будь-яку дрібницю перетворює на новелу, будь-яку біографію — на епічний роман. У один iз вечорів він потішив фестивальну публіку розповіддю про улюблену актрису — Любов Орлову. Здавалося б, написано томи, знято фільми, опитано «свідків», що можна додати? Але Вульф не «додає»! Вульф «переписує» заново! І якщо минуле має аромат, «кроки» й «дихання», то все це відчуваєш під час його дивних оповідей.
Одного разу теплим літнім вечором в одній із фестивальних віталень його почали розпитувати про Любов Орлову. Звичайно, слухачів завжди цікавлять пікантні моменти. «Чи правда, що режисер Григорій Александров лише формально був чоловіком великої актриси? Говорять, він був гомосексуалістом і був у досить близьких стосунках iз режисером Сергієм Ейзенштейном…», — пропищав хтось поряд. Так почалася ця розповідь.
«ТА НЕ ПИТАЙТЕ ВИ МЕНЕ ПРО АЛЕКСАНДРОВА — ВІН ШАХРАЙ!»
— Григорія створив Ейзенштейн. Звичайно, вони були близькими друзями, але Ейзенштейну страшенно не подобалося те, що робив Александров у «Веселих хлоп’ятах». А Александров дуже швидко засвоював усе те, що він бачив у американському кіно. І взагалі, він ухитрявся бути режисером № 1 у радянському кіно, не будучи радянським по суті. За законами створення американських зірок були змодельовані всі його фільми. Слід сказати, що відразу після виходу «Веселих хлоп’ят» почалася жорстока атака на фільм. З’явилися розгромні статті, зокрема й Райзмана та Шкловської. Але у Александрова був заступник, який, по суті, його врятував. Річ у тім, що ще до зйомок «Веселих хлоп’ят» тодішній начальник Головного управління кіно Борис Захарович Шумяцький познайомив Александрова з Горьким, якому страшенно сподобався молодий азартний дотепний Григорій. Того вечора на дачі у Горького Александров познайомився й зі Сталіним. Горький попросив Александрова: «Григорію, заспівай!» Але коли він почав співати російські романси, Сталін скривився: «Мені сказали, що ви співаєте мексиканські». Александров тут же переключився на якісь історії й настільки сподобався Сталіну, що, йдучи, той сказав: «Вам треба обов’язково зробити якесь веселе кіно». Так було знято «Веселих хлоп’ят».
Звичайно, Александров не очікував такого шквалу критики. І тоді вони з Шумяцьким вирішили показати кіно Сталіну. Під час перегляду вождь веселився, мов дитина. А потім сказав режисеру: «Ви мене дуже потішили. Ніколи в житті так не сміявся». Долю картини було вирішено — почався її тріумфальний похід країною. Орлова отримала звання, а от ім’я Утьосова було оповите мовчанням — між ним і Григорієм Александровим був великий конфлікт. Коли 1969 року вирішили реставрувати «Веселих хлоп’ят», співав не Утьосов, а Трошин — перший казився від ревнощів.
Нічого не вдієш, світ кіно й театру завжди був сповнений ревнощів та інтриг. Вульф ніколи цим не тішився, як, наприклад, Едуард Радзінський. Щоразу, розповідаючи про своїх улюбленців неприємні речі, він тихо додає: «на жаль».
Сценарій «Веселих хлоп’ят» писали троє — Ільф, Петров і Валентин Катаєв. Після спільної роботи у письменників залишилася образа. Катаєв одного разу в 60-х спересердя сказав відомому театрознавцю: «Та не питайте мене про Александрова! Він — шахрай!». Образу можна зрозуміти: в титрах «Веселих хлоп’ят» завжди писали: «Сценарій Григорія Александрова».
Вульф не любить, коли в його присутності піддають сумніву авторитет кумирів, однак у відповідях незмінно точний і чесний. Можна залишити поза увагою питання про сексуальну приналежність славетного чоловіка Орлової — врешті-решт, це не так уже й важливо. Набагато важливішими є чутки й спогади про фантастичну байдужість режисера до навіть найближчих людей.
— У ніч на 12 жовтня 1933 року було заарештовано його друга й соратника Миколу Ердмана. Александров поставився до цього байдуже — він не любив негативних емоцій. Дуже дивно… але, на жаль, це стосується також i Любовi Петрівни. Ні Александров, ні Орлова ніколи про нього не згадували. Того ж 37-го було заарештовано вже відомого вам Шумяцького. Александров відреагував дуже своєрідно. Він сказав Ільїнському, який у цей момент тільки починав свою роботу над фільмом «Волга-Волга»: «Я хотів робити ваш образ під Шумяцького, але тепер ми будемо знімати під Н.» — і назвав прізвище нового свого начальника.
Звичайно ж, таке ставлення до людей, що «зникають», було дуже дивним, але для Орлової й Александрова настала вже інша епоха. Орлова стала суперзіркою.
«ЇЇ УСМІШКА ОСВІТЛЮВАЛА 37-Й РІК»
Усе саме так і було. Фільм «Цирк» приніс Орловій, яка перетворилася на шикарну блондинку, величезну славу. Феномен зоряного злету досі вражає. Вельми посередня піаністка й співачка, вона володіла унікальною особистісною магією, ніколи в реальному житті не зближувалася з колегами по цеху.
— Любов Орлова ніколи не обговорювала своє особисте життя, але для багатьох була певним символом любові й благополуччя. Я б сказав, що її усмішка освітлювала 37-й рік. Її любив Сталін, який на одному з прийомів сказав Александрову: «Якщо образите її — ми вас розстріляємо». Орлова стояла поруч і, почувши репліку, сліпуче усміхнулася.
Але один її фільм «хазяїну» все- таки не сподобався. Подивившись «Світлий шлях», Сталін сказав зоряному подружжю: «Раніше ви робили веселе кіно, а тепер ви почали догоджати». На що Александров похнюпився й вимовив абсолютно дитячу фразу: «Я більше не буду цього робити». Але навіть за «Світлий шлях» Орлова та Александров отримали Сталінську премію. Лише вони. Хоча над картиною працювали ще й Лебедєв-Кумач з Дунаєвським, і «Широка страна моя родная» співала вся країна.
Знімати в ці роки Любов Орлову було вже нелегко — під час зйомок їй було 38 років. Проте актриса дуже стежила за собою. Вперше вона потрапила за кордон у роки війни. 43-го року вона поїхала в Тегеран з концертною програмою. Шах був у захваті від її мистецтва. Коли закінчилася війна, Орлова — єдина радянська актриса — отримала дозвіл виїжджати в Париж, Лондон, Венецію й багато інших країн. 47-го року був її останній тріумф у кіно — фільм «Весна».
Картина мала шалений успіх, але актрису хвилювала інша обставина — вік. Уперше вона замислилася: що ж далі? І коли надійшло запрошення з Театру Моссовєта, Любов Орлова його прийняла. Так почалася ще одна смуга її життя — театральна. Слід сказати, що ця смуга була зовсім не такою щасливою й успішною, як життя в кіно.
«КИЦЮНІ МОЇ ЛЮБІ, ДЕ Ж ВИ БУЛИ РАНІШЕ?»
Любов Орлова була надто розумною, щоб не здогадуватися, що її чекає в театрі. Віталій Якович Вульф у нашому інтерв’ю й бесідах часто говорив про акторську заздрість. Тим паче, він вважав, що заздрість — одна з головних рушійних сил у цій професії. Колеги по театру дуже добре пам’ятали її нещодавній успіх у кіно. Й не могли їй цього пробачити. Відіграла свою роль і манера актриси триматися: бездоганно вихована, вона вміла тримати всіх, або майже всіх (один iз винятків — Фаїна Георгіївна Раневська) на відстані й, здавалося, зовсім не прагнула ні з ким зблизитися. Це також не могло не дратувати. В одному зі спектаклів Орлова була призначена на головну роль у другому складі, в першому — знаменита тоді Валентина Сєрова, дружина Костянтина Симонова.
Слід сказати, що для головного режисера Театру Моссовєта Юрія Завадського (якого Раневська називала «ліліпутом, який витягнувся») існувала лише одна людина в театрі — його дружина Віра Марецька. Марецька вважала, що Орлова застара для репертуару, на який претендує, — як не крути, їй уже під 60. Це був страшний удар по самолюбству артистки.
Одна з останніх робіт Орлової в театрі — у виставі «Дивацтва місіс Севідж». Спочатку в спектаклі працювала Фаїна Раневська. Але потім вона сказала: «Я не можу більше грати, хай зіграє Любочка, моя улюблена дівчинка». Орлова почала репетирувати, театром почали розповзатися чутки про неминучий провал актриси. Але публіка прийняла її палко й ніжно. Було вирішено робити телевізійну версію вистави. Й тут Завадський зателефонував Раневській: «Фаїнушко, янголе мій…». Коли він казав комусь «янголе мій», це не передвіщало нічого доброго. Режисер сказав, що Марецька тяжко хвора й треба дозволити їй зіграти місіс Севідж: «Я хочу, щоб вона залишилася людям». Телебачення зняло Марецьку, яка цього разу зіграла не найкращим чином, але коли я сьогодні дивлюся цей запис, то думаю: хотілося б, щоб сьогодні якась московська актриса зіграла так цю роль...
Потім були ще дві провальні стрічки — «Шпак і Ліра» та «Російський сувенір». І Александров, і Орлова важко переживали смерть Сталіна. Обоє поїхали на дачу, мало кого приймали.
…Коли я читаю сьогодні книжки й статті, спрямовані на дискредитацію імен Александрова та Орлової, я думаю: «Кицюні мої любі, де ж ви були раніше?» Але правда полягає в тому, що Любов Орлова викликала захват у натовпу впродовж десятиріч, вона була символом радянської епохи. Це була справжня зірка, яка могла б стати зіркою світового рівня — якби не «залізна завіса».
…1956 року Любов Орлова вперше потрапила в Америку, де й познайомилася з Марлен Дітріх. Залишилися фотографії — лукаве обличчя Марлен і холодне — Орлової. Орлова вважала Марлен Дітріх єдиною суперницею.
ПІСЛЯМОВА
Вульф полюбляє несподівані відступи й іронічні пасажі.
— Не так давно, готуючи телепередачу, я їздив у гості до дочки Людмили Фурцевої — Світлани, котра живе нині в маленькому іспанському містечку. Гуляючи містом, ми несподівано натрапили на російський ресторанчик, який називався «Гриша». «Що це за ресторан?» — запитав я. І Світлана мені пояснила: «Цей ресторан належав онуковi Александрова. Але він розорився й поїхав у Францію». Вже в Москві я дізнався, що весь той світ, який Орлова створила навколо себе — на дачі у Внуково, в квартирі на Великий Бронній, цей світ вмить зруйнувався: після смерті актриси до Александрова приїхав його син Василь Григорович з дружиною й маленьким сином Гришею, але через рік Василь раптово помер від розриву серця. На дачі залишилися жити внук Гриша, який пізніше навчався на режисерському факультеті, та його мати Галина Василівна. Александров, який сумував після смерті Орлової, невідомо з яких міркувань — ніхто цього не може пояснити — раптово одружився зі своєю невісткою — дружиною сина. Перше, що зробила Галина Василівна, — це знищила все, що було в будинку зроблено руками Любові Орлової. Листи й щоденники великої актриси сусіди знаходили на смітнику. Все розтануло, мов дим. Не залишилося нічого. Крім народної пам’яті та брехні в книжках.
