Про нас
«Розширення НАТО на Схід та нове партнерство Альянсу з Росією спричинили величезну зміну пріоритетів однієї з найбільших та найнестабільніших країн Європи — України. Держава з 50-мільйонним населенням раптово перервала свою довготривалу політику балансування між Заходом та Росією. Український уряд недавно розпочав переговори щодо отримання повного членства як в НАТО, так і в ЄС. Реакція була обережною: як європейські уряди, так і адміністрація Буша, здається, невпевненi — чи стане Україна частиною західного Альянсу в майбутньому, існує також протидія підйому відносин Києва з ЄС на новий рівень. Проте Україна надто велика, аби її відкинути без якихось наслідків убік. Сполучені Штати та Європа повинні сформулювати чітку відповідь. Дехто вважає: запитання, що робити з Україною, легке. Враховуючи великий розмір, стратегічне розташування на півдні та в центрі Європи, а також порівняно зрілу промислову економіку, Україна — природний член транснаціональних організацій, які повільно поширюються на континенті. Без України давня західна мета Європи — «вся і вільна» — залишиться неповною; без участі в цих інституціях довготривала стабільність України і навіть існування її як незалежної держави може опинитися під загрозою. Також Україна в тому вигляді, в якому існує сьогодні, найскладніший партнер для Заходу. Її економіка залишається посткомуністичною. Адміністрація Буша та більшість європейських урядів постійно дистанціювали себе від Кучми. Конгрес скоротив американську допомогу. Деякі чиновники сперечаються, що Україну не варто запрошувати для переговорів з НАТО щодо отримання членства щонайменше до тих пір, поки Кучма та його поплічники залишатимуться при владі. Але НАТО, що надавало обширні та детальні програми реформування для кожної iз країн, якi стануть членами Альянсу в кінці цього року, може також забезпечити структуру довготривалих змін для України. Робити такі держави, як Україна, відповідними до клубу західних демократій, може й не бути головною ціллю НАТО, але Альянс — найкращий механізм, який існує для того, щоб забезпечити життєздатний перехід до довгострокової європейської безпеки».
«Вашингтон Пост», 8 серпня
«Лемки, карпатський народ у Східній Європі, вирішив відродити свою самобутність після 50 років вигнання під комуністичним режимом, проте зараз перед ними постало багато проблем сучасного світу. Розмежовані кількома кордонами, вони постали перед загрозою пожорсткішання режиму перетину кордонів у майбутньому. Лемківські осередки знаходяться здебільшого поблизу кордонів України, Польщі та Словаччини. Польща та Словаччина впритул наблизилися до членства в Євросоюзі, а тому кордон із Україною, де проживає велика частка лемків, стане важче перетинати через запровадження візового режиму та посилення контролю. У всьому світі нараховується близько півтора мільйона лемків. Більшість із них належить до Греко-католицької, або ж Уніатської церкви. Так само як і відновлюючи свої релігійні звичаї, задля своєї самобутності лемки приглядаються до власної мови, подібної до української та польської. Петро Мурянка, лемківський поет із пишними вусами, очолює театральну групу і складає вправи до підручників для лемківських школярів. Він твердить, що зберегти мову живою дуже складно після півстолітнього панування комунізму».
«Бі-Бі-Сі», 8 серпня
