ЧИЄ МОРЕ ТЕПЛIШЕ

«Ви бували на Таїті?» — запитував свого часу з телевізійних екранів герой радянського мультфільму. Тоді це запитання звучало майже як глузування — турпоїздки переважної більшості співгромадян не виходили за межі державного кордону СРСР. Сьогодні турне навіть у найбiльш вiддалене зарубіжжя стало справою буденною — за наявності, звичайно, відповідних коштів у сімейній скарбничці. Однак багато хто з тих, хто міг дозволити собі дорогі екзотичні тури в епоху туманної молодості українського турбізнесу, добре пам’ятають досить поширену практику обдурювання — замість заявленого чотиризіркового готелю в місці прибуття клієнта могли поселити в готель на кілька класів нижчий, без попередження збивалися графіки екскурсій, за певні послуги (спочатку задекларовані в програмі туру) доводилося платити додатково. Нерідко після приїзду додому невдалому вояжеру навіть нікому було пред’явити претензії: за старою адресою турфірми до моменту приїзду клієнта з «відпочинку» міг вже розташовуватися офіс абсолютно іншої компанії.

Як відзначив начальник управління з регуляторних питань Державної туристичної адміністрації Анатолій Чернишенко, на щастя, часи туристичного аферизму вже в минулому, оскільки значно посилилися вимоги до бажаючих займатися цим бізнесом. Для того, щоб створити туристичне підприємство, потрібно, ні багато ні мало, розбиратися в десяти законодавчих актах і 15 різних постановах, указах і декретах, мати свідоцтво про реєстрацію і службове приміщення (причому про всі переїзди фірми на інше місце потрібно повідомляти контролюючий орган), два обов’язковi договори про гарантії безпеки клієнтів зі страховою компанією і, головне, 3- річний стаж роботи (чи відповідна освіта) в туристичній сфері директора і 30% працівників. Хоч, говорить А. Чернишенко, на всі 100% бути застрахованим від проколів не можна і сьогодні. На жаль, специфіка туризму така, що всі претензії до фірми можна пред’явити виключно постфактум. З другого боку, для того, щоб сатисфакція клієнта була повною і, що принципово, виправданою, необхідно обговорювати найменші деталі ще при оформленні договору. Так, можна обговорити, куди будуть виходити вікна готельного номера, уточнити дату, час і кількість екскурсій (причому питання з їхнім перенесенням можна вирішити як «полюбовно», так і не погодитися з цим), чи платний буде пляж (і чи входить ця послуга у вартість путівки). Навіть якщо в договорі зазначається, що претензії пред’являються не пізніше, ніж через два дні після закінчення поїздки, можна сміливо вносити свої корективи, хоч і довести провину фірми згодом буде складніше. У тому, що компенсацію у разі «проколу» буде виплачено, можна не сумніватися — один із договорів зі страховою компанією якраз і укладається для вирішення цієї проблеми, якщо на момент пред’явлення претензії у фірми-винуватиці «немає грошей». За тим, щоб туроператор, який провинився, раптом «зникнувши», не уникнув відповідальності, пильно стежать працівники туристичної адміністрації, щорічно проводячи планові і, за скаргами клієнтів, додаткові перевірки всіх підприємств такого роду.

Але якщо організаційний безлад час від часу можливий (фахівці, щоправда, підкреслюють, що подібне трапляється не тільки з вітчизняними турфірмами), то нинішнє туристичне «меню» назвати убогим не можна навіть за великого бажання. Останнім часом до «традиційних» елітних курортів і поїздок на суперекзотичні острови додалися також неординарні види відпочинку — з елементами екстріму. Поки ще, правда, за визнанням працівника однієї з фірм, популярність екстремального відпочинку у нас у країні невисока, а значить і малоприбуткова. Однак, говорить він, все більша кількість людей починає розуміти: для того, щоб відпочила голова, має працювати тіло — а тому в списку послуг деяких вітчизняних турфірм подібна послуга зазначається «про запас». Причому перелік варіантів «адреналінового» відпочинку досить різноманітний, хоча, варто сказати, різноманітна і вартість таких послуг. Наприклад, наявність у турі банджи-джампінгу (стрибок із висоти на «гумці») збільшить ціну поїздки приблизно на 40 у. о. за один «політ», трохи дешевше обійдеться парапланеризм (10 у. о. інструктаж і 20 — цілий день стрибків) і «класика» — парашутні стрибки вартістю від 10 доларів. Можна також відправитися на Алтай постріляти місцеву парнокопитну живність або ж «рвонути» в Антарктиду до пінгвінів. Однак витрати на подібну екзотику будуть вже обчислюватися сумами від 5 тис. доларів (включаючи вартість спецспорядження) — наприклад, алтайський трофей «потягне» на 700 у. о. за одну вбиту тварину.

І все ж, загалом позитивно оцінюючи той факт, що рекламні проспекти вітчизняних фірм рясніють дійсно принадними пропозиціями, фахівці адмiнiстрацiї куди більш охоче говорять про проблеми та перспективи внутрішнього туризму. З одного боку, статистичні показники оптимістично свідчать про те, що за останні шість років як загальна кількість іноземців, що в’їжджають, так і тих, що приїжджають виключно з метою відпочинку, збільшилася майже вдвічі. Істотно змінилася і мотивація їхнього приїзду — кількість подорожуючих перевищила число одноденних візитерів. Тільки за минулий рік іноземні туристи принесли до української «скарбнички» близько 2,7 млрд. грн. Однак обсяг імпорту туристичних послуг залишається вдвічі меншим, ніж їхнього експорту, скоротилася на чверть кількість українців, що бажають відпочити в межах рідної країни. За словами А. Чернишенка, незважаючи на позитивний приріст числа іноземців, які приїжджають до нас відпочивати, говорити про те, що Україна сформувала власний конкурентоспроможний продукт, поки не доводиться. Головна причина — класична: в минулому році Держтуризмадміністрація подавала до бюджету заявку на 8,5 млн. грн., отримала всього 1,5 млн., тоді як для концептуальних змін у цій сфері необхідно, за оцінками фахівців, близько 50 млн. Виділених коштів вистачає лише на утримання центрального апарату адміністрації, на підтримку ЗМІ туристичного напряму і на те, щоб брати участь у міжнародних заходах — виставляти рекламні стенди, що популяризують переваги українських курортів. Поки, на жаль, тільки курортів, але не місць мешкання на вищезгаданих — практика показує, що користуються попитом тільки номери «люкс» (парою-другою яких у терміновому порядку обзавелися відомчі бази відпочинку), інші ж випробовують перманентне «недовантаження».

Працівники туристичної адміністрації ратують і за пільгове оподаткування цієї сфери — як це відбувається в інших країнах, завдяки чому туризм приносить там від 10 відсотків прибутку до державного бюджету. Ще один тонкий, але істотний нюанс вітчизняної політики у сфері туризму — система готельних зборів. У деяких готелях він складає близько 20% і згідно із законом «належить» регіональним бюджетам. Як правило (будемо реалістами!) ці кошти йдуть не на розвиток галузі, а на залатування бюджетних дірок. Відлякує потенційних туристів, за словами А. Чернишенка, і цінова політика на візи (вартість якої становить 60-80 у. о.), внаслідок чого іноземці їдуть туди, де в’їзд у країну обійдеться рази в чотири дешевше. Заробляти, говорить він, варто не на візі: реальний прибуток від відвідування туриста приходить вже безпосередньо «на місці», адже в середньому кожний приїжджий залишає в країні як мінімум 500 доларів.

І все-таки, хто ж переважно їде до нас і куди часто прямують українці? Статистика свідчить, що усього за минулий рік країну відвідували в основному жителі Росії (близько 6 млн.), Молдови (3 млн.) і Білорусі (приблизно 900 тис.), відрізнилися чисельністю візитів також Польща, Румунія, болгари, прибалти та ізраїльтяни. Найменш активними в цьому плані виявилися Східне Самоа, Сан-Марино, Монако та Гренада — по одній людині, причому представники перших двох держав приїздили з метою туризму. Рейтинг країн, куди найчастіше виїжджали наші співвітчизники, практично не відрізняється від списку головних «туристоімпортерів». Всього лише по одній людині відвідало Кубу, Аргентину, Того і Сьєрра-Леоне. Цікаво, що в останню країну українець, який її відвідав, виходячи з офіційних даних, відправився відпочивати.