Чому б і українцеві не очолити ООН, —

— Чи досяг візит Генерального секретаря поставленої мети?

— Моя оцінка візиту є однозначно позитивною. Про враження Генерального секретаря можна судити вже з його публічних виступів в Україні. Це були не лише красиві ввічливі слова. Україна йому по-справжньому сподобалася. Що стосується наших сподівань, то візит їх цілком виправдав, ставши продовженням того активного діалогу, який триває між Україною та Організацією Об’єднаних Націй, підкресливши теплий і довірливий характер особистих стосунків між Президентом Леонідом Кучмою і Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном.

Ця поїздка була викликана не лише бажанням Генерального секретаря особисто побувати в державі, яка є одним з найактивніших членів ООН, та засвідчити свою повагу до неї. Ми є справжніми зацікавленими один в одному партнерами. У бесідах з керівництвом України було обговорено низку нагальних питань, що стосуються Всесвітньої організації та нашої в ній діяльності. Йшлося, зокрема, про подальше реформування ООН; досягнення цілей, визначених у Декларації тисячоліття; про роль України у врегулюванні конфліктів, зокрема в контексті її участі у миротворчих операціях ООН; про зміцнення координуючої ролі Організації у залученні міжнародної допомоги до справи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, боротьби зі СНІДом тощо.

Говорити про підсумки візиту, мабуть, ще зарано. Думаю, вони разом з іншими зовнішньополітичними подіями у комплексі позитивно вплинуть на загальний імідж України, зміцнення її позицій у світі. Гадаю також, що після особистого знайомства з Україною Генеральний секретар ще більше сприятиме тому, щоб на порядку денному ООН залишалася чорнобильська проблематика. Але головним наслідком, звісно ж, буде продовження активного діалогу України з ООН, спільний пошук і вирішення проблем як глобального характеру, так i тих, що стосуються нашої країни.

— Проте існують й інші думки, зокрема такі, що візит не став особливою подією для України і пройшов майже непоміченим.

— Я більше схильний підтримати тих, хто наводив порівняння з візитом в Україну Папи Римського. Маю на увазі не той факт, що обидва високi гостi залишили країну на літаках «Авіаліній України».

Йдеться передусім про те, що приїзд Генерального секретаря в Україну ніс суто позитивний заряд: співробітництво і взаємна підтримка. Жодних повчань: як нам треба жити, в який бік дивитися, о котрій годині вставати, з ким дружити — з боку Кофі Аннана висловлено не було і не могло бути. Так само, як не було надмірних компліментів чи посиленого підкреслення наших недоліків. При тому, що Генеральний секретар ООН чудово про них поінформований. Але він мудра людина з величезним досвідом. За своє життя він займався біженцями, миротворчими операціями, мирними переговорами, був свідком переростання жаринок непорозуміння у вогнище війни, зникнення держав і народження нових націй. Він знає, яким нелегким є шлях становлення і що для вирішення проблеми потрібна не лише нищівна критика, а й конструктивна допомога. Як реформатор ООН, він розуміє складність процесу втілення реформ на всіх рівнях. Він знає ціну миру і демократії, розуміє різні суспільства і людей, які в них живуть. Тому зваженість, повага і толерантність є його манерою спілкування. І це, можливо, декого розчарувало.

Я не виключаю, що візит не викликав особливої цікавості у ряду ЗМІ саме через свій позитив. А те, що Генеральний секретар ООН, лауреат Нобелівської премії миру підтримує Україну, вважає її активним гравцем на міжнародній політичній арені і високо оцінює її зусилля на шляху європейської інтеграції, чомусь, на жаль, на думку багатьох ваших колег, «не заслуговує на першополосний заголовок».

Основне завдання при підготовці візиту полягало не в створенні шуму навколо нього, а у змістовному наповненні. І це, на мою думку, вдалося.

А що стосується висвітлення візиту Генерального секретаря в українській пресі, то, вибачте, я давно вже так не розважався, проглядаючи матеріали, вміщені у деяких виданнях. Як інакше прореагувати на серйозний закид однієї поважної газети українським дипломатам в ООН — чому вони «не підказали» Президентові України, щоб на церемонії вручення Ордена Ярослава Мудрого він замість зосередження на постаті цієї видатної особистості згадав «про велику африканську країну Нігерію з її багатими історичними й культурними традиціями»? Нігерія, справді, велика й цікава країна, вона цілком заслуговує на близьке знайомство з нею, але навіщо це робити в контексті візиту Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, який народився і виріс у Гані, що не має з Нігерією навіть спільного кордону?

І деякі інші події в ООН, які подавалися в нашій пресі як рутинні і заплановані, насправді відбувалися зовсім по-іншому. Я не переповідатиму сьогодні тієї боротьби, яка велася протягом не одного року для здобуття посади голови Генеральної Асамблеї, яка завершилася перемогою України. Саме головування залишило помітний слід в історії ООН. Адже реалізація проголошеної Аннаном програми реформ ООН не могла б розпочатися без відповідних резолюцій 52-ї сесії Генасамблеї, які були прийняті значною мірою завдяки нашим зусиллям. Як ви знаєте, будь-які реформи спочатку викликають у багатьох опір або неприйняття. І саме Україна тоді запропонувала формат неофіційних консультацій пленуму Генасамблеї, який тепер широко практикується в ООН і в кулуарах все частіше називається «формулою Удовенка».

— Як виглядає співпраця України з Радою Безпеки ООН після завершення нашого членства? Чи збережено можливість впливати на рішення цього органу?

— Участь в Раді Безпеки не була потрібна Україні лише для участі. Два роки активної, безпосередньої роботи в Раді нагадують мені вершину айсберга, найбільш могутні пласти якого не завжди видимі. Україна була помітна і присутня в Раді Безпеки ще задовго до 2000 року. Вона залишається і залишатиметься активним учасником її роботи і після 2001 року. Ми знаємо кухню і рецептуру РБ, бачимо шляхи її вдосконалення, зберігаємо участь в роботі цього органу, не уникаємо можливостей її розширити і ніколи не відмовляємося від послуг порадника інших делегацій, які щойно набули членства в Раді. Делегації, яким випало стати непостійними членами Ради Безпеки, після завершення членства, як правило, поділяються на дві категорії — тих, які зникають з поля зору, і тих, які використовують набутий капітал для збереження своїх позицій в РБ. Мені приємно чути, коли Україну зараховують саме до цієї другої категорії.

В цілому я б виокремив три рівні поточної співпраці з Радою. Передусім, участь України в обговоренні питань, що належать до наших особливих інтересів, зокрема грузино-абхазької, балканської, близькосхідної проблематики, питань боротьби з міжнародним тероризмом, миротворчості, що найбільш докладно обговорювалося під час візиту Аннана з міністром закордонних справ України Анатолієм Зленком.

Ми надаємо особливої ваги практичним питанням взаємодії з РБ. Чи йдеться про внесок України у зміцнення співпраці РБ з державами-контрибуторами миротворчих операцій ООН, чи про сприяння діяльності її робочих груп і комітетів, скажімо, Комітету з боротьби з тероризмом — наша країна продовжує діяти як послідовний партнер Ради, зацікавлений у вдосконаленні її роботи. Ми повною мірою відчуваємо зворотний зв’язок. Саме члени РБ, зокрема представники Комітету з санкцій щодо Іраку, були серед перших, хто спростував безпідставні звинувачення проти України у незаконній торгівлі з цією країною.

Досвід членства в РБ дозволяє нам глибше оцінювати і «плюси», і «мінуси» діяльності цього органу як в ООНівському, так і в загальному міжнародному контексті. Саме тому Україна активно використовує наявні можливості для участі у реформуванні Ради, покращанні методів її роботи. Таким чином, у нашій співпраці з Радою Безпеки пауз немає.

— Що можна сказати про віддачу від співпраці з ООН? Наше головне завдання — це пошук і забезпечення можливостей для досягнення в рамках ООН реальних політичних і економічних дивідендів для України.

Важко дати оцінку в доларах, євро чи гривнях позитиву, який ми маємо сьогодні від членства в ООН. Проте можна навести й деякі конкретні цифри економічної віддачі, зокрема, від участі України у миротворчих операціях. Наприклад, лише за участь в операціях у Сьєрра-Леоне, Лівані і Косово протягом 2001 — 2002 років Україні було виплачено $ 58,4 млн. На ринку послуг ООН мають високу конкурентоспроможність українські авіакомпанії. Так, минулого року за контрактами на повітряні перевезення Україною було отримано близько $ 5 млн.

По лінії фондів та програм ООН, а також Європейської економічної комісії ООН фінансуються та здійснюються в Україні проекти технічного співробітництва у різних галузях. Зокрема, в рамках відповідної програми ПРООН у циклі 2001 — 2003 років наша країна отримає допомогу загальним обсягом $ 9 млн., що є найбільшим показником для країн східноєвропейського регіону. Ще $ 9,2 млн. виділяється Україні Глобальним фондом iз боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, пропозиція про створення якого була внесена Генеральним секретарем ООН у ході проведення у 2001 р. за ініціативою України Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї з питань ВІЛ/СНІДу.

— Україна дійсно відома тим, що широко надає свої війська до миротворчих контингентів ООН, за що висловлював особливу вдячність Кофі Аннан. Критики такої активності стверджують, що вона оплачується кров’ю наших хлопців, які, трапляється, гинуть в інших країнах під час цих операцій. Чи згодні ви з такою постановкою питання?

— Запитання слушне, але якщо воно ставиться з наміром звинуватити державу в тому, що вона направляє своїх військових туди, куди жодна інша держава собі не дозволяє, і ми є постачальниками так званого «гарматного м’яса», то я категорично з цим не згоден.

По-перше, у миротворчих операціях бере участь не лише Україна, а понад 80 країн світу. Якщо США та Велика Британія не так активно залучаються сьогодні до операцій ООН, то тільки через те, що вони задіяні у більш складних і ризикованих місіях, де проходять бойові дії.

Що стосується загибелі українських військовослужбовців у миротворчих операціях, то, справді, за 10 років участі України в операціях ООН з підтримання миру під час бойових дій загинули дев’ятеро людей. Ще кілька стали жертвами обставин. Звичайно, кожна смерть є трагедією для держави і непоправним горем для рідних і близьких загиблого. Але така доля військового — ризикована і небезпечна. Хотів би також підкреслити, що жоден військовий не направляється до місій ООН примусово, а лише за власним бажанням. За більш ніж 50- літню історію миротворчих операцій ООН загинуло близько 1750 осіб, одна лише Франція втратила майже 100 військовослужбовців. Але жити в сьогоднішньому світі і водночас бути відокремленим від його щоденних проблем, не надавати допомогу тим, хто страждає — неможливо. Хто ще не побував, відвідайте Балкани, Близький Схід, Африку, Східний Тимор, інші куточки світу, де перебували або перебувають наші «блакитні шоломи», поговоріть з людьми, яких вони врятували, і запитайте, чи правильно ми діємо. Гадаю, Україна має всі підстави пишатися тим, що бере участь у благородній справі встановлення і підтримання миру.

— Представник України вже був головою Генасамлеї, Україна вже побувала в складі Ради Безпеки. Що тепер — «замахнутися» на посаду Генерального секретаря чи відпочивати, насолоджуючися тим, що вже було?

— Якщо ми серйозно ставимося до нашої участі в Організації, то про «спочивання на лаврах» йтися не може. У період нашого членства у Раді Безпеки Україна свідомо згорнула свою активність на ряді інших напрямків ООН. Тепер ми повертаємося до них, розширюємо свою участь у комітетах і комісіях, органах оперативної діяльності ООН. Найближчим часом маємо намір обратися до Статистичної комісії, відновити членство в Комісії з організованої злочинності та кримінального правосуддя, у виконавчих радах ПРООН та ЮНІСЕФ.

Стосовно посади Генерального секретаря ООН ви, звісно, пожартували. Але, знаєте, як кажуть: у кожному жарті є лише частка жарту. Хочу нагадати, що у 1996 році, напередодні чергових виборів Генсекретаря, тодішній Постійний представник України при ООН, нині міністр закордонних справ України Анатолій Зленко від імені Східноєвропейської регіональної групи, до якої входить і Україна, звернувся з листом на ім’я Голови Ради Безпеки, яка рекомендує Генеральній Асамблеї на затвердження кандидатуру Генерального секретаря ООН, з листом, де привернув увагу до того, що протягом понад піввікової історії ООН на цю високу посаду не обиралися лише представники нашої групи.

Але, знову ж таки, йдеться не про обрання заради обрання. У 2001 році Україна, перебуваючи у складі Ради Безпеки, однозначно підтримала кандидатуру Кофі Аннана на посаду Генерального секретаря на другий термін, вважаючи її найкращою. Ми продовжуємо дотримуватися цієї думки.

Про те, як реально складатиметься ситуація, сьогодні, за чотири з половиною роки до наступних виборів, говорити ще зарано. Але якщо в ООН будуть притримуватися принципів ротації, наступним очолювати Організацію повинен представник Східної Європи.

І у відповідь на ваше запитання можна сказати: чому б ні?