Як зробити старість ... привабливою
Чи зможемо ми забезпечувати привабливу старість п’ятій частині наших громадян у середині XXI століття? Наскільки привабливим виглядає життя людей похилого віку сьогодні?
Для того, щоб немолода людина була щасливою, якщо виходити із принципів, проголошених Всесвітньою асамблеєю з проблем немолодих людей, то їй необхідно гарантувати задоволення її потреб у незалежності, участі, догляді, реалізації внутрішнього потенціалу, почутті власної гідності.
Якщо говорити про незалежність, то вона, як відомо, починається з економічної свободи. Цю свободу гарантує у нашій державі пенсія від 87 до 142 грн., причому максимальна становить приблизно тільки близько половини прожиткового мінімуму. А враховуючи той факт, що серед стариків навряд чи знайдуться люди з хорошим здоров’ям, то левову частку пенсії забирають ліки. Сума, яка припадає на інші потреби з підтримки життєзабезпечення, залишається нікчемно малою. Згідно з дослідженням Інституту геронтології АМНУ серед немолодих жителів Києва, кожен другий одинак і кожна п’ята сімейна пара підтримуються фінансово своїми дітьми, а ще більшу кількість батьків дорослі діти підтримують продуктами харчування, ліками, побутовими товарами першої необхідності.
У багатьох немолодих людей такий стан фізичного і психічного здоров’я, що їм потрібен щоденний, якщо не щогодинний, догляд і допомога, а у системі нашої охорони здоров’я не передбачено догляд за невиліковно хворими стариками. Самотніх бабусь і дідусів, які не здатні самостійно обслуговувати себе, декілька разів на тиждень відвідують соціальні працівники. Якщо немолоді люди проживають із родичами, то останні повинні розраховувати на свої сили по догляду за ослаблими старенькими і позбавлятися можливості повноцінно працювати через необхідність надавати допомогу своїм найближчим людям.
За даними Інституту геронтології АМНУ, сьогодні в Україні 43% городян і 37% людей похилого віку з сільської місцевості вимагають певного побутового сервісу, а 14% і 3% відповідно повністю залежать від сторонньої допомоги. У віці після 75 років кожен четвертий не виходить самостійно за межі свого житла, кожен п’ятий не може самостійно виконувати гігієнічні процедури, кожен десятий викликає 10-12 разів на рік «швидку медичну допомогу», а 20% вісімдесятирічних і старших потребують постійної психіатричної допомоги. Не отримують допомоги від родичів 30% людей похилого віку, які втратили здатність до самообслуговування.
Демографічні реалії примушують замислитися над перспективою можливості надання допомоги старшому поколінню молодшим. Індекс такої потенційної підтримки (кількість тих, хто підтримує, на 100 тих, кого підтримують) систематично зменшується стосовно осіб, які здатні підтримувати тих, кому треба допомагати. Отже, у перспективі збереження життя старшому контингенту населення згодом усе більшим тягарем давитиме на суспільну систему соціального забезпечення, а якщо врахувати нестачу матеріальних коштів і професійних ресурсів, то економічна «криза старіння» в Україні може стати сумною реальністю. Перехід до ринкової економіки визначає реструктуризацію системи соціальної підтримки людей похилого віку на плюралістичних засадах. Державний сектор соціального захисту не спроможний задовольнити всі потреби громадян старшого покоління, економічна політика в сфері соціальної підтримки стареньких повинна бути спрямована на розвиток збалансованої «змішаної» економіки» такої системи. Держава могла би взяти на себе функції регулювання розвитку альтернативних комерційних і приватних структур, які змогли б органічно доповнювати чинну систему формальної і неформальної підтримки немолодих людей. Під економічним патронатом держави могла б розвиватися муніципальна соціально-геронтологічна інфраструктура, орієнтована на немолодого споживача, — хімчистки, пральні, майстерні з ремонту побутової техніки, агентства з надання соціально- побутових послуг на дому, оздоровчі установи.
Люди похилого віку набагато частіше, ніж молодь, бувають не задоволені життям, принаймні, згідно з дослідженнями 1999 року 43% людей, яким було за 55 років, були повністю не задоволені якістю власного життя, а відсоток незадоволених тридцятирічних склав менше 20%. Очевидно, звідси і з’являються протиріччя в симпатіях стосовно соціального минулого України. Про повернення до соціалістичного минулого мріє 37% немолодих людей, ринкова економіка приваблює тільки 4% людей старшого віку. Зі слів завідувача лабораторії математичного моделювання процесів старіння Інституту геронтології Володимира Войтенка, на останніх виборах «старі» регіони голосували за Соцпартію та її лідера Олександра Мороза, а більш молоді підтримували «Нашу Україну» Віктора Ющенка та Блок Юлії Тимошенко. Різний спосіб світосприйняття, відмінності у життєвих позиціях і щодо суспільних перетворень можуть стати основою для серйозного соціального конфлікту між поколіннями. Для людей похилого віку розвитком такого конфлікту загрожує посилення соціальної ізоляції, перетворенням стариків на соціальних ізгоїв. Поки ж загальний консерватизм сучасного українського співтовариства гарантує менш гнучкому старшому поколінню наших громадян певний рівень соціальної інтегрованості, — вважають співробітники Інституту геронтології АМН України.
