ЩОДЕННИК

У квартирі раптом з’явився їдкий запах диму. Звідки? — адже плита вимкнена, підліткова забавка куріння давно покинута. Інших джерел стурбований подразненнями мозок не знаходив. Остання підозра, за всіма законами спостережливого Мерфі, несподівано підтверджується — горопашні сусіди, затяті любителі ненормованого споживання спиртовмісних сумішей, наробили пожежі. Коридор уже повністю затягнуло, у квартирі стає сиво. Перша реакція — відкрити вікна, щоб було чим дихати. Одразу за цим — зовсім не дитячий номер 01... Рятувальні пожежники примчали напрочуд швидко, навіть не волаючи навіженими сиренами — можливо тому, що пізно — лише ввімкнувши сині мигалки. Тим часом від гарячого диму почали тріскатися шпалери. Хруст такий, ніби попід ними бігають якісь божевільні мурахи чи загадкова хрестоматійна «недотикамка». За кілька хвилин рукотворну стихію вдалося вгамувати. Сморід, бруд, піна... Тепер сусідам буде про що поговорити, згуртовано пред’явивши постраждалим «героям» «общественное порицание».

У Китаї, кажуть, тим часом свої, куди більш масштабні, суспільно- правові пожежі: відмінили базис людських прав — презумпцію невинності. Тепер держава сміливо може обізвати свого громадянина верблюдом, а той мусить доводити протилежне. Схід, як відомо, справа тонка, цінність людського життя ніколи не була основою «філософії» тамтешніх правителів. Однак якось незручно — ХХI століття надворі, глобалізація... Скільки людей задихнуться в цьому димові?