Багатовекторна Росія
За кілька днів до приїзду до російської столиці американського президента Джорджа Буша до Москви прилетів міністр закордонних справ Північної Кореї Пек Нам Сун. Власне, у самому факті прибуття високопоставленого північно-корейського дипломата у Росію немає дивного після знаменитої подорожі поїзда Кім Чен Іра і переговорів наступника Кім Ір Сена із наступником Бориса Єльцина. Однак переговори Володимира Путіна з Кім Чен Іром проходили до 11 вересня, коли сама можливість реальної небезпеки з боку держав-ізгоїв існувала хіба що на теоретичному рівні й американці не ввели у світову політику поняття «осі зла». Однією із держав цієї осі є, як відомо, КНДР. Здавалося б, цілком розумним було б хоча б у кілька тижнів розвести за часом візити північно-корейського міністра та американського президента. Однак приїзд керівника пхеньянського зовнішньополітичного відомства якраз напередодні візиту Джорджа Буша не виглядає випадковістю: ймовірно, збіг дат має продемонструвати усе багатство можливостей російської зовнішньої політики. До того ж у Москві напередодні прибуття міністра закордонних справ КНДР спеціально підкреслювали, що російська дипломатія, на відміну, слід вважати, від американської, не користується поняттями «держав-ізгоїв» і «держав осі зла», а прагне до «зближення з дружніми націями на основі реалізму та прагматизму» — цитую тут офіційного представника МЗС Росії Олександра Яковенко. Якщо перекласти цю думку з дипломатичної на загальнополітичну, вийде, що Росія й надалі має намір виступати у ролі надзвичайного і повноважного захисника інтересів держав, підозрюваних у зв’язках із світовим тероризмом, а її політичне керівництво не знайшло нічого кращого, як продемонструвати ці свої наміри саме напередодні приїзду Джорджа Буша. Отже у вівторок Ігор Іванов обговорює із північно-корейським колегою зближення із дружньою нацією, а у четвер Володимир Путін обговорює з американським успіхи антитерористичної коаліції… Красиво, багатовекторно, багатообіцяюче!
Усе було б добре, якби самі держави-ізгої сприймали Росію як свого захисника. Як відомо, під час останнього візиту Володимира Путіна до Пхеньяну російському президенту вдалося досягти справді вражаючих результатів і він поспішив поділитися ними із західними партнерами, після чого Кім Чен Ір сказав, що просто пожартував із російським гостем… І що в цьому дивного? Диктатори звикли довіряти тільки самим собі та обманювати усіх інших, незалежно від посади і авторитету співрозмовника. А ось на Заході після 11 вересня намагаються Росії довіряти. І навряд чи Москві варто зловживати цією довірою…
