Думка правих,

Разом із вражаючим успіхом Жан-Марі Ле Пена на президентських виборах у Франції виявилися не тільки симптоми серйозного захворювання в традиційній французькій політиці, а й більш глибока криза, на порозі якої стоїть традиційний у Європі рух консерваторів. Їм доводиться протистояти підіймаючим голови ксенофобійним політичним організаціям у Нідерландах, Данії, Австрії, Бельгії та Німеччині. Юрген Рюттгерс — один із лідерів консерваторів (ХДС) Німеччини — пропонує свою оцінку майбутнього правої ідеології в Європі.

Криза консерватизму спостерігається в усій Європі. Але політичні партії, що називають себе консервативними і сприймаються виборцями як консервативні, продовжують отримувати перемоги на виборах і брати владу в свої руки. Однак що являє собою демократичний консерватизм як світогляд, як концептуальна основа і як певний тип поведінки (в період перебування біля керма влади або ж політичнiй опозиції), пояснити стає все складніше й складніше. Дійсно, навряд чи хто-небудь сьогодні може запропонувати задовільне визначення того, що означає бути консерватором.

Частина проблеми, принаймні там, де справа стосується виборів, полягає в тому, що надії, які породжуються «ліберальними» та «прогресивними» партіями, мають велику привабливість і приносять більше успіху, ніж природний скептицизм консерваторів. Як сказав політичний оглядач Конрад Адам: «Скептицизм — це ставлення, а не програма».

Проте основні консервативні партії Європи — часто християнські демократи — продовжують залучати виборців. Невже просто за інерцією? Історик Пол Нолт критикує консерваторів за лінощі в стратегічних питаннях. За його словами, за останні два- три десятиріччя консерватори дуже заспокоїлися «внаслідок політичних, програмних та інтелектуальних дебатів (і досить часто самокритики) лівого крила». Консерватори дозволили собі розслабитися, скориставшись скороченням чисельності лівого флангу, однак «випустили з уваги крайню необхідність таких дебатів для них самих».

Філософ Панайотіс Конділіс виявив причину скрутного становища, в якому перебуває консерватизм. За словами Конділіса, як конкретний історичний феномен, що супроводився конкретною ідеологією, консерватизм припинив своє існування. Назвемо його Консерватизмом з великої букви — філософією, що довго вважалася поєднанням націоналізму й рішучого захисту сталого та укоріненого правового й громадського порядку.

Цей «історичний» консерватизм не зможе вижити у вік глобалізації, тому що націонал-консервативне мислення анахронічне. В міру того, як вільна торгівля та рух капіталу відкривають доступ на світові ринки, ділові інтереси суперечать ідеї націоналізму і відмовляються від неї на користь неолібералізму. Те, що було необхідно колись для підтримки національної держави, — етнічні обмеження, традиційна культура, релігійне табу — втратило свою значущість для бізнесу.

Наслідки таких різких політичних змін не залишилися абсолютно непоміченими консервативними партіями (за рідкими винятками, як, наприклад, деякі елементи в рядах британських торі). Християн-демократи відмовилися від ідеї національного суверенітету, віддавши перевагу об’єднанню Європи. Однак, згідно iз Конділісом, консервативними не можна назвати «політичні програми, партії чи уряди, що виявляють прихильність до технологічного прогресу, ідеї соціальної мобільності та сучасного принципу світу, побудованого на ринкових відносинах».

За іронією долі, частина лівого табору — «зелені» та інші захисники навколишнього середовища — запозичили критику технічного прогресу й почуття дискомфорту щодо сучасного світу, що історично асоціювалися з консерватизмом і консерваторами. Підкреслена увага лівих до закону та порядку, особливо після терористичних актів 11 вересня, вносить ще більше неясності в непрості ідеологічні питання. Перед загрозою тероризму практично немає місця політичним дебатам з використання державної влади для підтримки порядку і забезпечення безпеки громадян.

Але чи можна врятувати що-небудь від колишнього консерватизму, щоб допомогти сучасним консерваторам визначити свої цілі на майбутнє і повідомити світу про цінності, що лежать в основі намічених цілей? Багато що міняється, і на адаптацію залишається мало часу. Чотири роки тому колишній президент США Білл Клінтон помітив, що людські знання подвоюються кожні 5 років. Сьогодні вже стверджують, що кожні два роки. Глобалізація прискорює цей процес — наслідок перетворення суспільства, орієнтованого на промислове виробництво, на суспільство, орієнтоване на знання.

Абсолютно очевидно, що, ототожнюючи себе з націоналізмом і політикою протекціонізму, жодна сучасна консервативна філософія не зможе отримати широке визнання. Глобалізація як процес світового масштабу визначає національну політику, і державам, і суспільствам доведеться до цього пристосовуватися. Але і вони не безпорадні. В суспільстві, орієнтованому на отримання знання, з’являються нові можливості та умови для нового способу дій. Таке суспільство робить можливими не тільки високу економічну конкуренцію, а й велику свободу, справедливість і солідарність.

Консерватори повинні визнати, що орієнтоване на знання суспільство підштовхує людину (разом з усіма її талантами та можливостями, інтересами та амбіціями) до центру. З’явиться більше культурного простору для альтернативних світоглядів і стилів життя. Проте це не означає, що сучасний консерватизм повинен поступитися своїм головним переконанням, що людина не абсолютна. Найбільший урок минулого століття полягає в тому, що зарозумілість призводить до прийняття ідеологій, що обмежують нашу свободу і потім гнітять нас. Ми навчилися тому, що держава, яка намагається регулювати все, посягає на нашу особисту незалежність і відповідальність.

Ці ключові принципи — стриманість, свобода і самодопомога — повинні вести за собою сучасних консерваторів, оскільки вони виходять за рамки специфічних і місницьких інтересів історичного консерватизму. Більш того, вони дають надію на відродження громадських і суспільних інститутів, в той час як ми намагаємося протистояти головній загрозі швидких перетворень, а саме, зробити так, щоб орієнтоване на знання суспільство захищало гідність людини.

Проект Синдикат,Інститут гуманітарних наук (Німеччина)

Юрген РЮТТГЕРС, голова ХДС (Християнсько-демократичного союзу) землі Північний Рейн/ Вестфалія (Німеччина)