Дозволена старовина
Новина, непримітна для необізнаного вуха, для всіх меломанів пролунала як грім серед ясного неба: в Національній музичній академії відбулася офіційна презентація кафедри старовинної музики.
Старовинна музика — це Середньовіччя і бароко. Це лютня і клавесин, волинка і блок-флейта, трубадури і чернечі хори; це, зрештою, абсолютно особливі закони життя в мистецтві. Закони, від яких сучасна культура відмовилася. З поправкою на нашу (пост)радянську дійсність, ця відмова була категоричною і нищівною. Старовинна, автентична, до-класична музика у нас зазнавала тотального остракізму, який випадав на частку крамольних авангарду, року й джазу. Так і в новий, незалежний і демократичний час до автентики в академічних стінах ставилися як мінімум зневажливо. Тому поява кафедри в консерваторській святая святих — справжнє торжество для музичних гурманів.
Адже старовина — це саме те, чого потребують усі, хто втомився від сучасних ритмів або не сприймає надмірного пафосу та складності класики. У середньовічно-бароковому звучанні простота і доступність поєднуються з серйозністю і філософською глибиною, а емоції — з точною роботою розуму. Ну, а про інструменти і говорити не доводиться — це справжній рай для любителів історичної екзотики.
Проте для самої КСМ такі інструменти, як і техніка гри на них, — не екзотика, а предмет щоденного вивчення. Крім короля бароко — клавесина, — тут опановуватимуть блок-флейту, трубу-кларину, старовинний орган, а також вчитимуться читати партитури тих епох. Не забудуть і національну школу: предметом вивчення стануть кобза, бандура, ліра, народна скрипка, а також — у вокальних жанрах — стилістика православної монодії та раннього багатоголосного співу. Керує ж усім цим цікавим господарством професор Ніна Герасимова-Персидська.
На закінчення варто відмітити, що в питанні створення старовинної кафедри наша академічна освіта, знову-таки, лише наздоганяє інший світ. Сказати, що автентика і камерна музика на Заході в моді — не сказати нічого. Це, по суті, справжній бум, порівнянний хіба що з розквітом джазу на початку минулого століття. А нам, в Україні, з нашою багатою бароковою традицією, як кажуть, сам Бог велів.
Так що, після визнання модерністських експериментів і атональних прозрінь, старовина у нас так само дозволена. Пізніше за інших — але на те вона й старовина. У вічності терміни взагалі не мають значення.
