Епоха «релігійних супермаркетів»

У царині християнського церковного життя двадцяте століття було помічене неабияким сплеском творчої енергії, пошуком нових літургійних форм, бажанням замінити традиційні обряди новими, більш адаптованими до потреб сучасної людини. Минуле століття залишило майбутньому неабиякий спадок — численні реформаторські течії, іноді ніби самостійні, іноді в рамках традиційних релігій. Вельми помітними серед таких християнських рухів є харизматичні церкви (від грецького «Божий дар», «Благодать»). Харизматики, харизматичні течії присутні сьогодні, фактично, у всіх християнських церквах — протестантських, католицьких і навіть у православних (Реформаторські православні церкви Північної Америки). В Україні існує близько 600 харизматичних громад. Усіх їх вирізняє активна місіонерська діяльність, недостатня, скажімо так, повага до християнської традиції (до Святого Передання) і вельми яскраві форми спілкування з Богом — богослужінь. Керівну роль у таких церквах грають харизматичні лідери — пастори, які у своїх проповідях апелюють до емоцій пастви, відповідають завжди присутній у натовпі потребі у вожді, поводирі, в особистості, яка може творити неможливе.

Цими днями відзначає вісім років свого існування одна з українських харизматичних церков — Церква повного Євангелія під назвою «Слово віри». Її засновником і старшим пастором є Сандей Аделаджа, досить відома у столиці людина. По- перше, він веде цикл релігійних передач на ТБ, а по-друге, з ім’ям п. Аделаджа пов’язано кілька судових процесів, яким ЗМІ приділили певну увагу.

Сьогодні читачам «Дня» пропонується інтерв’ю із старшим пастором церкви «Слово віри» Сандеєм Аделаджа, яке він люб’язно згодився надати у перерві між двома богослужіннями. Варто додати, що святкові богослужіння проходили у Палаці спорту, арена та партер якого були заповнені і переповнені. Окрім киян, там було чимало гостей — представників харизматичних церков із ближнього і дальнього зарубіжжя. Богослужіння нагадувало не службу в православному чи католицькому храмі, а, швидше, те, що відбувається на якомусь естрадному концерті за участю відомих зірок. Ритмічна, з нескінченими повторами і дуже голосна музика в мажорі — хор, голосисті солісти, барабани, литаври і труби, світові ефекти тощо. Активна участь залу — «Алілуя» («Славимо Бога») вигукують усі. Пастор на естраді намагається пов’язати некруглий ювілей церкви з... обрізанням Господнім на восьмий день після народження. (Втім, щось подібне можна почути і в традиційних храмах.) Глибоко переконана, що кожен має право молитися, як йому подобається, а не мені. Тож переходимо до інтерв’ю.

— Шановний пасторе Сандею, розкажіть коротко про себе, про свій шлях до пастирства.

— Народився у 1967 році в Нігерії; виховувався у царському палаці (моя мати була принцесою, дочкою короля), у християнській сім’ї. Всі мої близькі родичі належали до англіканської церкви, і я з дитинства регулярно відвідував храм, виконував усі обряди. Все це, однак, якось не торкалося мого життя. Грішив, хоча й у дрібницях — обманював, курив, не виконував обіцянок; зараз про це й мови бути не може. А фактичне навернення до Бога відбулося під впливом видатного нігерійського вченого-математика, теолога, проповідь якого якось почув по ТБ. Тоді вперше усвідомив свої гріхи, вперше щиро, а не формально помолився і покаявся. Зрозумів, що Ісус Христос помер саме за мене, як і за кожну іншу людину на землі. Так я зустрівся з Богом. Почав вивчати Біблію — вакуум душі швидко заповнювався.

Вищу освіту отримав у Білорусі, у державному університеті на факультеті журналістики. (Колеги п. Аделаджа розповіли, що він отримав рідкісний для іноземця червоний диплом. — К.Г. ) Старанно вивчив усе, що тоді вимагалося — філософію марксизму-ленінізму, науковий атеїзм тощо. Коли працював над доказами неіснування Бога, часто сміявся.

— Як ви опинилися у Києві, як стали займатися місіонерською діяльністю?

— До Києва приїхав 1993 року; працював на 7 телеканалі у програмі «Спочатку було слово». Почало приходити дуже багато листів від різних людей; і Бог мені підказав новий шлях — йти в люди і нести їм Слово Боже, Біблію. 1994 року покинув роботу, зняв за власні кошти невелике приміщення і почав проповідувати — заснував церкву. До цього мене підштовхнуло ще й те, що це був період розквіту різних окультних «наук» і «чудотворців» — екстрасенсів, Кашпіровського, а також лжепророків Білого Братства. Цьому може протистояти лише Святе Письмо.

На початку вся наша паства налічувала 1000 чоловік. Сьогодні їх 20 тисяч — це найбільша християнська парафія у Європі. Середній вік нашої пастви — 40 — 45 років, 60% з них — жінки. Парафіян віком до 29 років — 20%, — це наша надія, наше майбутнє. Це, головним чином, люди, які працюють, середнього достатку. Більшість членів церкви «Слово віри» були раніше або атеїстами, або непрактикуючими — номінальними — православними.

Перші віруючі були переважно бідними людьми і не могли підтримувати власну церкву. Щоб їй вижити, щоб зекономити гроші, мені прийшлося навіть відмовитися від власної квартири, переїхати до гуртожитку. Пізніше до церкви прийшли люди більш заможні, які мають можливість сплачувати так звану церковну десятину, впроваджену ще стародавніми християнами. У нас це суворо добровільні пожертви; до речі, ніяких списків ми не ведемо, у чому нас звинувачують. Дає, хто може і скільки може. З гордістю скажу, що церква живе тільки на українські гроші, на гроші наших парафіян — ніяких закордонних джерел фінансування.

— Як організована церква, яка її структура? Які таїнства має?

— На чолі церкви — Духовна рада, до складу якої входять 20 старших пастирів. Є ще Адміністративна рада, або дияконат, який займається господарськими справами. А нижче йде розгалужене дерево, так звана «Система дванадцяти», — за аналогією з євангельськими апостолами. Всього маємо у церкві 1500 лідерів, кожен з яких піклується про групу з 12 осіб («учнів»), допомагає їм у всіх складних духовних і побутових справах. Найголовніше — допомагає знайти Бога. Для підготовки лідерів до такої праці у нас працює школа «Соломона — школа мудрості і розуміння».

А щодо таїнств, то у нас воно одне — таїнство покаяння. Ще виконуємо обряд хрещення (після 14-літнього віку) та обряд причастя.

Коли буваю за кордоном, проповідую англійською мовою. Із слов’янських найкраще знаю російську, бо на ній навчався в Білорусі. Українську розумію добре, але говорити досі складно. Взагалі, мовного бар’єру в спілкуванні з паствою не відчуваю. Яка моя рідна мова? Це йоруба, мова, на якій розмовляють 50 мільйонів нігерійців.

— Чи церква приділяє увагу соціальним проблемам? Чи допомагає тим, хто потребує допомоги?

— Думаю, що ми вносимо свою лепту у справу допомоги нужденним. Кожного року витрачаємо $10000 на їдальню для найбідніших, яка щоденно годує обідами із трьох страв півтори тисячі громадян Києва, які прибувають туди з усіх районів міста (Це їдальня з-ду «Вулкан»). Із ними ми провадимо також духовну роботу і можу з гордістю сказати, що понад 300 осіб, так званих бомжів, стали членами церкви і повернулися до нормального життя. Згадую одного чоловіка, який вперше мало не приповз до нашої їдальні — хворий, брудний, повністю декласований. Сьогодні він має майстерню для ремонту взуття, нормально живе.

Ще утримуємо реабілітаційний центр для алкоголіків та наркоманів. Звичайно, безкоштовний. Звертаються туди не тільки кияни, а й люди з усієї України. Сьогодні повноцінними членами нашої громади є чимало колишніх наркоманів.

— Загальновідомо, що ви маєте неабияку практику спілкування з київським правосуддям У чому тут справа?

— Дійсно, я був суб’єктом шести судових процесів. У всіх випадках позивачем був я, у всіх ішлося про те, що мене несправедливо звинувачували, наприклад, у тому, що забороняю своїй пастві дивитися ТБ або взагалі розважатися. Це нонсенс — навпаки, ми сповідуємо веселість, радість, про що свідчать і наші богослужіння. А дії міської адміністрації я оскаржив у тому, що мені, всупереч закону, не давали дозволу на проповідницьку діяльність. У цьому випадку суд постановив, що мені дозвіл взагалі не потрібний. Адже таке право я маю автоматично, як людина, що має право на постійне проживання в Україні. Всі процеси я виграв. Це означає тільки одне — я не порушую законів України. Втім, один із шести просто не відбувся — той, де я звинувачував Генеральну прокуратуру у порушення законів України. До речі, наскільки доброзичливими і добродушними є прості люди України, настільки деякі урядовці та ЗМІ відзначаються шовінізмом, зокрема, вкрай негативним ставленням до чорної людини.

— Прошу, ваше ставлення до тероризму у світі?

— Переконаний, що дійсна цивілізація пов’язана з Біблією, з християнством. Те, що трапилося 11 вересня — поштовх до того, щоб людство, зрештою, розібралося, побачило дійсне обличчя фундаменталізму. Це мають зрозуміти також араби. Бог є тільки один — один для всіх. Той, який не уярмлює, а звільнює людину. Тому треба йти й нести слово Боже іншим народам — в арабські країни, в Китай. Думаю, що це моя наступна місія — будемо там працювати разом із моїми українськими братами- колегами.

— Я щойно побувала на богослужінні і була дещо шокована його галасливим, дещо естрадним характером. Чи молитва, спілкування з Богом не вимагає спокою, тиші, самозаглиблення?

— Все навколо — включно з музикою, музикальними інструментами, людськими голосами — створено Богом. І все має прославляти Бога і веселитися, радіти тим. Згадайте псалом 149: «Співайте Господу пісню нову... Сини Сіону нехай радіють Царю своєму. Нехай хвалять ім’я Його з тимпанами і гуслями!» (У Біблії кожен знаходить те, що йому потрібно. — К.Г. ) А подивіться, який сумний, законсервований вигляд мають православні богослужіння — недарма туди не хоче йти молодь. Більшість наших молодих братів у пошуках Бога побували в православних церквах. По- перше, там ніхто не звернув на них жодної уваги — як прийшли, так і пішли. По-друге, їх пригнічувала суворість, безрадісність і незрозумілість богослужіння. Коли ми спілкуємося з Богом — завжди радіємо. Алілуя! Алілуя!

Газета «День», зважаючи на дискусійність проблеми харизматичних церков, звернулася із проханням висловити свою думку до двох експертів. Це настоятель церкви Св. Макарія, Благочинний Центрального округу м. Києва протоієрей отець Анатолій Затовський (УПЦ Московського патріархату) та доктор філософських наук, професор, керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії Академії наук України Анатолій Колодний.

О. Анатолій ЗАТОВСЬКИЙ:

— Промислом Божим нам випало жити в дивний і важкий час — час переоцінки цінностей, час хворобливих перемін у суспільному житті, час болісних пошуків духовних орієнтирів, час утвердження втраченої в значній мірі національної самосвідомості. Духовний вакуум, насильно створений у минулі десятиліття, сьогодні поступово заповнюється, і люди линуть до активного пошуку сенсу життя. Забуваючи свої духовні та національні традиції, багато хто спрямовує свій погляд на Захід, намагаючись там знайти еталон суспільного та духовного життя. Наш народ, вихований у дусі безвір’я, кинувся в секти, як метелик на світло вогнища. Ми забули, що наш народ ще два-три століття тому був глибоко православним.

Господь судив нам жити в часи, коли «багато лжепророків з’явилося в світі», які приходять до нас «в овечій одежі, а всередині суть вовки хижі». Багатолітнє панування атеїстичного режиму в Україні насильно позбавило декілька поколінь людей істинної віри православної, породило порожнечу в душах, що потребують духовної поживи. У цих умовах відроджуються старі гностичні культи і виникають так звані нові релігійні рухи, які переглядають усю систему християнських цінностей, намагаються знайти світоглядну основу в реформованих східних релігіях, а часом звертаються до окультизму та чаклунства. Ці секти, що ростуть як гриби після дощу, цілеспрямовано підривають традиції та устої нашого народу, вступають у конфлікт з суспільними інститутами, об’являють війну Церкві Христовій.

У 1991 р. в Києві було проведено перший Всеукраїнський міжрелігійний форум. Головою оргкомітету було обрано мене як представника традиційної найчисельнішої Православної Церкви України. Тоді в Україні було 15 конфесій. За 10 років незалежності України кількість конфесій сягнула понад 70 (з них більше 50 — християнські). Мінюст України зареєстрував навіть дві сатанинські секти. Православна церква, слідуючи апостольській традиції, свідчить: усі сучасні секти і нові релігійні рухи з християнством не сумісні. Люди, що підтримують вчення цих сект та рухів, відлучили себе від Православної Церкви.

Сьогодні церква, держава і система освіти повинні допомогти нашим людям вернутися в Православ’я. Ми повинні завжди пам’ятати, що цвіт та гордість нашого народу — Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Микола Пирогов, святитель Лука (Войно-ясенецький), Іван Котляревський і Микола Гоголь були православними. Спрямування до нашого духовного коріння допоможе нам сьогодні знайти грунт під ногами, відродити духовний стрижень нашого народу, допоможе нам вернутися на свою дорогу, на шляхах історії.

Анатолій КОЛОДНИЙ:

— Проблема приймати чи не приймати новітні релігійні рухи сьогодні не стоїть — ці рухи існують, а кількість їхніх прихильників постійно зростає. Однією з причин є те, що традиційні церкви, такі, як православні та католицькі, закостеніли в обрядах і через те втрачають молодь. Думаю, що традиційні церкви мають міняти свої парадигми — відходити від такої домінанти, як гріх, гріховність людини. Залякування «гріхом» уже не спрацьовує, зокрема, тому що сучасна людина вельми свідома почуття власної гідності і їй не подобається чути постійні нагадування про гріховність її натури та нормального життя.

Ще однією причиною поширення новітніх християнських рухів є та пасивна роль, яку грає парафіянин у традиційній, особливо православній церкві. А молоді пасивність не цікава, вона йде туди, де може грати помітну роль у церковній громаді.

Треба ще згадати, що новітні релігійні рухи пропонують людині певний соціальний захист. На відміну від традиційних церков, там завжди помічають, коли людина не приходить до храму, знають, у кого біда, турбуються про хворих. А також дійсно виховують людей. Традиційні церкви проповідують Заповіді, мораль, але не контролюють поведінку своїх парафіян. А харизматична громада — це дійсно громада, де всі знають все про всіх.

Загалом, не треба забувати, що харизматичні церкви — то світовий рух, масовий процес, який охоплює сьогодні сотні тисяч прихильників. Це реальність, з якою треба рахуватися, особливо враховуючи вельми активну місіонерську політику нових церков, їхню орієнтацію на молодь, на духовні потреби молоді. Харизмати, на відміну від духовенства традиційних церков, не ждуть, поки люди прийдуть до храму, — вони самі йдуть до людей.

Якщо ми будуємо громадянське суспільство, то церква і держава мають бути дійсно розділені. Іншими словами — державні чиновники не повинні втручатися у церковні справи, визначати, кого реєструвати, кого ні, як це зараз часто трапляється. Зовсім навпаки — треба реєструвати всіх. Якщо не для того, щоб забезпечувати свободу віросповідання, так заради контролю. Контролю за діяльністю церкви, який зобов’язана здійснювати держава — спокійно аналізувати, досліджувати, втручатися у необхідних, передбачених законом, випадках. А заборонити нічого неможливо, як би цього не вимагали від держави незадоволені традиційні церкви. Бо пусті храми — то їхні власні проблеми, а не державні. Сьогодні за парафіянина треба боротися — прийшла епоха релігійних супермаркетів.