Кубок Співдружності : фінал очікувань
Вчора, коли верстався номер, стало відомо, що «Динамо» перемогло у півфіналі Кубку Співдружності клуб «Сконто» (Рига). Отже, якщо «Спартак» не підвів у грі з «Каунасом», фiнал, якого всi чекали, відбудеться завтра
Перетнувши турнірний екватор, Кубок Співдружності реально показав поки що лише одне: прихильність жителів Москви і гостей російської столиці до футбольної команди «Спартак» зовсім не є такою масовою, як це прийнято вважати, якщо не сказати більше. Коли на ігри команд із далекого Туркменістана чи Естонії в «Олімпійський» приходить кілька десятків глядачів — це зрозуміло, а ось небажання москвичів підтримати «народну» команду наштовхує на певні роздуми і порівняння. Це починається ще за два квартали від арени, коли вздовж ймовірного маршруту уболівальників «Спартака» стоїть живий коридор міліції пішої, а неподалік гарцює міліція кінна. Як це схоже на київські вулиці Грушевського чи Велику Васильківську, які в день футболу так само перетворюються на полігон для масових навчань правоохоронців. Та повернiмось до Москви, в якiй міліцейські коні дарма мерзнуть під стінами колосальної арени, де проходить футбол.
На турнірі все триває за заздалегідь передбачуваним сценарієм — київське «Динамо» та московський «Спартак» просуваються до фіналу. Господарі роблять це впевненіше, одразу забиваючи черговому супернику кілька м’ячів. Наші земляки навпаки — влаштовують собі проблеми, не забиваючи із таких позицій, з яких не влучити у ворота важче, ніж забити гол, а потім вириваючи перемогу на останніх секундах. Саме так це було у грі чвертьфіналу із ашгабатською «Нісою», яку кияни врешті виграли з рахунком 3:2. Поки що головні ролі в «Динамо» належать відомим з минулого року виконавцям. Ми на це вже не зважаємо, а ось московські колеги все «підколюють» тим, що українці у складі нашого чемпіона забили поки що лише два голи. Складається враження, що москвичів взагалі турбує національне питання, за місцевою версією якого народ має ділитися на хороших росіян і поганих «кавказців». Середини майже не відчувається. Наприклад, про юного гравця «Спартака» Данішевського, привезеного з України і вже «заграного» за юнацьку збірну Росії, москвичі казали автору виключно з гордістю — ось які ми молодці, вкрали у вас з-під носа такого гравця! Що тут скажеш? Гравець ще має показати, чи такий він, чи не дуже, а ось красти, як відомо, недобре. Тим більше, цим пишатися.
Таке враження, ніби завдання таке у російських тренерів — попривозити якомога більше гравців з-за кордону і повиписувати їм російські паспорти.
Преса російської столиці багато пише про турнір Кубка Співдружності, особливо це стосується спортивних і футбольних видань, яких тут набагато більше, ніж у нас. Загалом спорт займає величезне місце у російських ЗМІ, досить згадати, що є окремий спортивний канал, котрий, на відміну від НТВ-плюс, можуть дивитися всі бажаючі. А після того, як закрили ТВ-6, спорту на екранах стало ще більше — канал НТВ заповнює звільнений від колишніх господарів канал спортивними трансляціями. Не сказав би, що таке «оспортивнення» приємно втішає. Справді, в столиці європейської держави закрили один із найпопулярніших телеканалів і нічого. Окремі газети Москви написали, що просто на телебаченні «стало більше спорту».
Повертаючись на трибуни «Олімпійського» закінчу ще одним телевраженням. Більшість москвичів відверто дивується, коли дізнається, що в Україні не дивляться московські телеканали. На землю їх повертає запитання у відповідь, на рахунок можливості подивитись у Москві котрийсь із українських телеканалів. Немає тут такої можливості, і якби не Інтернет, дізнатись про події в нашій країні із першоджерела простому москвичу неможливо.
На відміну від напівпорожніх трибун у ложі для почесних гостей «Олімпійського» завжди багато людей. Збираються тренери, футболісти-ветерани, журналісти. Завдяки зручно розташованому поруч буфету атмосфера швидко стає невимушеною. Особливо вільно почувається колишній гравець «Спартака» Юрій Гаврилов, який нікому не відмовляє в інтерв’ю, добре, що камери і мікрофони нездатні передавати аромат алкогольних випарів над колишньою зіркою радянського футболу. І Гаврилов, і багато інших ветеранів-спартаківців, включаючи навіть Ігоря Нетто, котрий уже пройшов шестидесятилітній рубіж, збираються вийти на штучний газон «Олімпійського» для гри проти ветеранів київського «Динамо» у неділю перед фінальним матчем.
Очікування фіналу між чемпіонами Росії та України, яким просякнуто весь турнір, у черговий раз наштовхує на думку про потрібність цього змагання у такій формі. Ніяк не вдається порівняти чемпіонів України із командами далеких і близьких країн, які навряд чи мають можливість постійно жити так комфортно, як на турнірі у Москві, тренуватись і грати в таких умовах. Литовці і таджики, молдавани і грузини відверто радіють можливості зіграти з командами рівня «Спартака» чи «Динамо». Останнім радіти навряд чи доводиться. Відбігати на повну силу шість матчів за дев’ять днів — серйозне навантаження для лідерів російського та українського футболу. Чи буде це просто елементом тренувальної підготовки, чи на фіналі буде аншлаг і він запам’ятається, як свято футболу? Почекаємо до неділі.
