Народжувати чи не народжувати

Нещодавно Леонід Кучма підписав указ «Про заходи із заохочення народжуваності в Україні». Як повідомляє Інтерфакс-Україна, цим документом уряду доручено розробити і затвердити до 1 березня 2002 року «комплексні заходи заохочення народжуваності в країні». Зокрема, указ передбачає розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, першочергове оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою родопоміжних і дитячих лікувальних установ. Заходи повинні також передбачати поступове підвищення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до рівня прожиткового мінімуму, а також вивчення питання про надання пільгових кредитів сім’ям, що мають двох і більше дітей, для придбання і будівництва житла.

Навряд чи хтось сумнівається в необхідності подібного Указу, якщо врахувати, що стан з народжуваністю в Україні можна назвати кризовим. Але, з іншого боку, на питання «народжувати чи не народжувати» кожна сім’я повинна дати відповідь самостійно, незважаючи на відсутність чи наявність законодавчих актів. Як це зробило, наприклад, подружжя Шишканінців. Проте, чудово розуміючи, що їх приклад — швидше виняток, ми звернулися до експертів «Дня», щоб з’ясувати, як, на їх погляд, цей Указ може вплинути на зміну демографічної ситуації в країні.

Сміх і плач сім’ї Шишканинців

як атрибут родинного щастя

У сім’ї Ольги і Михайла Шишканинців 14 дітей: старшому синові Івану — 21, найменшій Богдані — майже три роки. Їхня мама не так давно відсвяткувала своє 40-річчя.

Навіть для багатодітних карпатських сімей Шишканинці видаються диваками. Живуть вони у благенькій 3-кімнатній хатині — своїми силами нову хату збудують не скоро. Вдома допомагає Олина мама — баба Стефа. «Деколи піддівають оточуючі, але то наші проблеми, — говорить глава сімейства Михайло Шишканинець. — Ми вже навчені, звикли до того, хоча зі сторони видається важко».

Півтора року після весілля Шишканинці жили на Закарпатті. А потім переїхали у село Климець на Сколівщині. Відтоді Михайло працює в тутешньому лісництві фірманом. Заробляє дров на зиму, сіна для двох коней і ще 70—90 грн. живими грішми. Зарплата господині значно більша — 190 грн. щомісяця. Ольга всі ці роки працює у секретаріаті Климецької сільради. «Я в декретній відпустці і не бувала, — каже вона. — З роботи йшла у роддом, з роддому поверталася на роботу. Щоправда, завдячую своєму керівництву, яке дозволяло мені так працювати».

Робочий день у багатодітній сім’ї починається о 5-й ранку. Піднімаються навіть найменші. А далі хто куди: дорослі — годувати худобу, середульші — до господарки на кухню, а зовсім маленькі — чекати, коли дадуть попоїсти. Снідає сім’я о 7-й, відразу після чого батьки йдуть на роботу.

У понеділок і аж до п’ятниці троє старших синів їдуть навчатися до Стрия, а п’ятеро школярів — у Сколівський інтернат. Шестеро найменших залишаються вдома з бабусею Стефою. «Не раз злюся, бо маю свою роботу, але що маю робити — допомогти якось треба, не відмовлюся ж від онуків. Всі люди дивуються, як я даю собі раду з малими одна», — говорить бабця. Вигодовує немовляток бабуся Стефа коров’ячим молоком, і ще жодного разу ніхто з дітей серйозно не хворів. Так що лікарі в цю хату не ходять.

Місцева влада виділила сім’ї належну допомогу, а зараз намагається вирішити питання з оплатою проїзду для старших на навчання та до інтернату для середульших. Тільки на суботу-неділю, коли вся родина з’їжджається додому, треба 15 буханців хліба. Щоб взути дітей на зиму, Шишканинці продали одну корову, і тепер у їхньому господарстві лишилося дві корови, четверо телят, кілька свиней та кури. Немале господарство, враховуючи те, що батьки на роботі зранку до вечора. Старші діти допомагають: хто дрова рубає, хто їсти варить.

Сміх і плач у сім’ї Шишканинців є невід’ємним атрибутом їхнього родинного щастя. Усі ці 20 літ з кожним роком до звичного дитячого галасу додавався новий голосок немовляти. І батькам треба було не одну ніч недоспати, аби не чулось болю і відчаю в цьому ще невпевненому звучанні маленького людського життя.

Чи щасливі? «З одного боку так, навіть дуже щаслива. Але інколи бувають такі моменти, що починаю заздрити тим, у кого дітей зовсім нема. Там, значить, немає жодних клопотів і проблем», — щиро зізнається Ольга.

Мабуть, не завжди воно виходило, як хотілося, і (може це здасться дивним для стороннього), але навчання у цій сім’ї є основним пріоритетом. Ольга закінчила 20 років тому Ужгородський університет. А тепер намагається разом iз Михайлом дати свій хліб у руки вже трьом старшим синам.

Зрештою, кожна дитина, яка народжується у сім’ї, приносить батькам надію, що їхня старість не буде самотньою і тяжкою, особливо, коли дитина твердо стоїть на ногах, — впевнені Шишканинці.

Усі діти у цій сім’ї народжувались під якесь свято, і їм давали відповідні імена. Свою останню дитину Шишканинці назвали Богданою — іменем, якого у їхньому селі немає. Це, за народним повір’ям, для того, аби дітей у сім’ї більше не народжувалось. Як каже Ольга, досить уже, нехай вже інші продовжують рід український. А вони тепер мають зробити щасливим майбутнє своїх дітей.

До речі, наймолодшу свою доньку Богданку Шишканинці хрестили, як вважається у селі, з запізненням, — коли дівчинці виповнився рік і один місяць. Взимку після народження не змогли, бо позамітало так, що ні до церкви не доберешся, ні тим більше, священика з сусіднього села не привезеш. А навесні, влітку і восени роботи стільки, що від господарства не відірвешся. От і дотягнули до наступної зими.

Кажуть, сім’я без дитини, як день без сонця. Сенс життя для себе Ольга та Михайло визначили в тому, аби зберегти народжені ними душі.

ТОЧКА ЗОРУ ЕКСПЕРТIВ

Дем'ян БОГИНЯ,доктор економічних наук, керівник відділу економіки праці, демографії і рівня життя інституту економіки НАН України:

— Це указ дуже великої державної важливості. Правда, він трохи спізнився. Те, що в історії незалежної України подібних указів ще не було, — істотне упущення, плоди якого ми зараз пожинаємо. Наприклад, якщо у 1989 році загальний коефіцієнт народжуваності становив 13,3%, то через десять років — 7,8%. За рівнем народжуваності серед колишніх союзних республік Україна займає третє місце з кінця. Хіба це не кризова ситуація? Даний указ і взагалі законодавчі акти такого роду є могутнім важелем для того, щоб негативні тенденції перетворювалися в позитивні. Правда, останні неможливі без ліквідації кризових явищ в економіці, оскільки вона є основою демографії. Покращення матеріального становища населення спричинить покращення рівня життя і здоров’я населення, а отже — і дітонароджуваності. Приклади того, як можуть працювати подібні документи, знає історія. Після того, як у 1982 році вийшла відповідна постанова, буквально на очах зріс коефіцієнт народжуваності. Так може бути і в цьому випадку, але лише за умови, що буде фінансова підтримка, а також комплексний підхід до проблеми. На мій погляд, у нашій країні необхідно ввести так звану демографічну експертизу. Вона б дозволяла контролювати виконання законів, які прямо чи непрямо стосуються демографічної політики. Адже індекс людського розвитку становлять багато змінних, основними з яких є здоров’я, охорона праці, освіта і рівень культури.

Володимир КРЕСIН, фахівець з питань демографії:

— Законодавче збільшення народжуваності — це нонсенс. Підписати указ чи видати закон, що зобов’язує, щоб у сім’ї було стільки-то дітей, можна. Але цей закон не буде працювати. Однак, заходи із заохочення народжуваності та підтримки молодих сімей для України просто необхідні. За останні 10 років народжуваність в Україні скоротилася вдвічі. Існуючі допомоги на дітей на Україні мізерні. Для розвинених європейських країн є характерною соціальна допомога молодим сім’ям, які мають дітей. Наприклад, на Кіпрі при народженні третьої дитини батьки отримують одноразову допомогу 7,5 тисяч доларів США. У Франції при народженні дитини працюючому батькові збільшують зарплату. Указ президента «Про заходи із заохочення народжуваності на Україні», безумовно, є кроком у правильному напрямку, хоч і вийшов він зі спізненням, як мінімум, на 10 років. Результат від цього указу буде багато у чому залежати від рівня передбачуваної допомоги. Можливо, рівень допомоги на рівні прожиткового мінімуму виявиться недостатнім, а термін виплати допомоги до 3-х років — малим. Але в будь-якому випадку країні потрібна серйозна і глибоко розроблена програма з підтримки молодих і багатодітних сімей, забезпечена значним фінансуванням…

Катерина МИХАЙЛЕВА, кандидат соціологічних наук, доцент:

— Сам факт уваги Президента до проблем демографічного характеру вже є свідченням наявності певного критичного стану. Конкретизація заходів із заохочення народжуваності в Україні стала продовженням програми із вдосконалення соціальної політики. Проблема законодавчого регулювання народжуваності, як показує досвід, назріла — сьогодні очевидна тенденція падіння народжуваності, старіння населення та ін. Проте указ є тільки першим кроком до її вирішення на державному рівні. Закономірності історичного розвитку свідчать, що нормативно-правове регулювання закріплює об’єктивні потреби суспільства, але, на жаль, не гарантує швидкого їх задоволення. Адже нарівні з правовим існують й інші види регулювання: моральне, психологічне; впливають особливості свідомості, менталітету людей і т.д. У цьому випадку Указ є початковою передумовою для вирішення проблеми, але не її гарантом. Ефективне вирішення проблеми народжуваності, як і інших демографічних, соціальних проблем багато в чому залежить від якісного аналізу нинішнього стану суспільства, тих тенденцій, які характерні для сучасного етапу його розвитку, і тих чинників, які впливають у першу чергу. При цьому саме суспільство і держава повинні чітко усвідомлювати, що є цінним для них і у залежності від цього будувати свою політику. Розв’язання демографічних проблем не може розглядатися у відриві від інших сфер життя суспільства. Адже, з одного боку, заходи зі стимулювання народжуваності вимагають ресурсів, передусім матеріальних і соціальних, постачальником яких є різні державні і суспільні структури. По-друге, підвищення народжуваності «сьогодні» і збільшення населення «завтра» вимагає перспективного планування розвитку соціальної сфери, освіти, економіки, політики «післязавтра». Одночасно підвищення народжуваності штучно знімає ряд інших проблем, наприклад, знижує рівень безробіття (жінки будуть активніше займатися домашнім господарством). Загалом, як свідчать дослідження останніх років, успіх розв’язання демографічних проблем багато в чому залежить від суб’єктивного ставлення людей, настрою на прийняття такої політики держави, готовності підтримувати її. При цьому досить важливим залишається проблема легітимності влади, довіри державі, яка забезпечує гарантії підтримки і зберігає їх у майбутньому. Багато розвинених країн мають свої налагоджені системи регулювання народжуваності. Для України ж необхідні адекватні важелі економічного, морального стимулювання вирішення такого плану проблем. У цьому випадку важлива і позиція громадської думки. Саме тому зростає роль ЗМІ у вирішенні багатьох проблем. Таким чином, законодавчі спроби вирішення проблеми народжуваності є позитивним стимулом, який обов’язково повинен спричинити додаткові дії з боку держави і суспільства.