Щось пiдписали...
Вчора біля пам’ятника Михайлові Грушевському було підписано угоду про створення блоку Віктора Ющенка «Наша Україна».
Навряд чи варто сперечатися з приводу часу і місця підписання документа. З яких причин численний загін іміджмейкерів Віктора Ющенка зупинився саме на варіанті з Грушевським, чому не було обрано інше місце чи інший пам’ятник? Скоріше за все, глибока символіка моменту так і залишиться незрозумілою для нечисленної групи громадян, які спостерігали за процесом. Зате добиратися до місця всім було зручно, та й зал Будинку вчителя для скріплення угоди знаходився поруч.
Особисто лідер «Нашої України» на заздалегідь оголошений час церемонії підписання традиційно запізнився. Тимчасово вільну площу оперативно зайняли другорядні політики із партій блоку, які із задоволенням позували перед фото і телекамерами, спочатку на фоні монументу, потім навпаки. Коли ж нарешті прибули головні фігуранти події, місце довелось звільнити. Поки Віктор Ющенко вітав телекамери із святами і нагадував про історичність події, за його спиною утворилася численна «президія» із бажаючих потрапити «у кадр». Особливо старанними були Володимир Яворівський, Микола Поровський та інші менш відомі діячі, що сподіваються повернутися до великої політики під омофором «надії нації». Лідери «блокоутворюючих партій» Геннадій Удовенко, Юрій Костенко та Віктор Пинзеник метушилися менше. Оскільки процедура підписання угоди не була, як видно, заздалегідь розписана, «підписанти» підходили, точніше, протискувалися до місця стихійно. Так Петро Порошенко занадто довго розшукував у надрах свого одягу авторучку, в результаті чого опинився серед останніх.
Власне пресу порядок підписів цікавив мало. По руках журналістів ходила роздруківка запису телефонної розмови, яка ніби відбулася 13 грудня минулого року між Олександром Омельченком та Віктором Ющенком. Київський голова у цій розмові нібито вимагав у екс-прем’єра не зривати голосування щодо відставки Віктора Медведчука, а Ющенко в цей час від гріха подалі рухався у напрямку Вінниці.
Начитавшись насиченого емоційними висловами тексту нібито підслуханої розмови, журналісти не могли не порушити подальшого сценарію, згідно з яким учасники підписання угоди про утворення блоку Ющенка мали разом із пресою скуштувати різдвяної куті. Заздалегідь порахувавши, що «викид» тексту ніби підслуханої розмови Ющенка з Омельченком, не випадково стався саме в день підписання угоди, преса поцікавилась думкою з цього приводу самого Віктора Ющенка.
Інтерес викликали власне не слова, сказані Ющенком на початку нового «касетного скандалу». Політику, яким безперечно стає поступово лідер «Нашої України», вистачило здорового глузду не заявляти одразу, що все це, наприклад, «хфальшивка». Підказати теж не було кому — союзники по блоку якраз лаштувалися поближче до свого лідера. Тому слова Ющенка щодо того, що він не збирається нічого коментувати і його ж заклики до совісті тих, хто це все організував, виглядали чи не єдиним виходом із неочікуваного «екстріму». Хоч як би там було, ця ситуація для Ющенка реутаційно є складною. Він раптом виявився «не тим», до якого привчали громадську думку. Штабу Ющенка тепер потрібен час аби виробити лінію поведінки свого лідера на випадок оприлюднення нової інформації щодо його реальних стосунків з іншими політиками.
Все виглядало так, ніби Віктор Ющенко, котрого дехто бачить майбутнім лідером нації, одержав шанс вже зараз побути в становищі, в якому опинився позаторік його «названий батько» Леонід Кучма. Як і слід було чекати, і за відсутності майора Мельниченка в країні знайшлась достатня кількість фахівців із підслуховування та вибіркового оприлюднення особистих розмов відомих політиків. Що може протиставити цьому лідер блоку «Наша Україна»?
Загальновідомий рецепт боротьби проти провокацій — максимальна відкритість діяльності політика. Коли кроки політичного лідера прозорі, відкриті і зрозумілі, грунт для домислів та чуток зникає сам по собі. Навряд чи не знають цього «штабісти» Ющенка. Однак не хочуть або не можуть з певних причин вкласти в уста свого лідера потрібні слова. Насамперед про засади, на яких будується блок «Наша Україна». Одного щирого погляду і чесних очей Віктора Ющенка замало, аби пояснити, що об’єднує «Солідарність» Петра Порошенка із Рухом, або лібералів губернатора Володимира Щербаня з націоналістами Слави Стецько. Так само незрозуміло, туманно і напівтаємно відбувається складання партійного списку блоку та узгодження кандидатів на мажоритарних округах. Чому під час урочистого підписання угоди не було оголошено складу першої п’ятірки блоку? Чому Віктор Ющенко ухилився від відповіді на це запитання під час скороченої до непристойності прес-конференції?
Посилання на те, що все має вирішити міжпартійний з’їзд не витримують жодної критики. Якщо підписується, та ще й урочисто, угода про блок, це має означати, що всі питання між учасниками блоку узгоджені. Якщо це не так, то чого варті урочистості біля монумента керівникові першого українського парламенту? Який підпис можна поставити під груповим фото на фоні Грушевського, коли досі як слід не відомо, хто є хто у блоці Ющенка?
