Як, хто і коли повинен повідомити дитині про те, що Діда Мороза не існує?
Ірина ГОЛОВНЄВА , кандидат психологічних наук Харківського гуманітарного університету «Національна українська академія»:
— Звичайно, повідомити дитині про те, що Діда Мороза не існує, повинні самі батьки. Це допоможе уникнути тієї психологічної травми, яка, скажемо, можлива в дитячому садку, коли дитина розуміє, що довгожданий Дід Мороз — це всього лише не завжди тверезий чоловік. Безумовно, це і для батьків дуже складний момент, оскільки той факт, що вони загалом-то обманювали свою дитину, може викликати в чада розчарування і навіть деяку недовіру до батьків у майбутньому. Дитину потрібно до цього готувати, тим більше, що нині для цього існує безліч зачіпок. Наприклад, є світова адреса Діда Мороза, яка дає можливість повідомити дитині про те, що у Діда Мороза є заступники. Це вже істотно полегшує можливу травму. Оптимальний вік для того, щоб повідомити про це, — 7 — 8 років, але в той же час це потрібно зробити м’яко, просто змістивши акценти, не відібравши у дитини казку, яка їй дуже потрібна, оскільки формує у маленької людини такі поняття, як «краса» і «добро». Щоправда, саме тепер спостерігається зворотна тенденція, діти стають схожими на маленьких старих — прагматичних і без фантазії. Казка, навпаки, відіграє формуючу роль не тільки в розвитку фантазії, а згодом і креативності (ця якість зараз дуже необхідна), але і закладає основи етичних принципів і моделей поведінки. Таким чином, новорічна казка, безумовно, повинна бути присутньою, оскільки, крім усього іншого, вона ще й формує відчуття близькості із сім’єю і залучає дитину до сімейних традицій.
Зоя КИСАРЧУК , кандидат психологічних наук, зав. лабораторією консультативної психології і психотерапії Інституту психології імені Костюка:
— Якщо батьки мудрі люди і відчувають контакт зі своєю дитиною, то вони без великих зусиль знайдуть момент, коли краще це зробити. Це визначається тим, до якого віку вона любить казку і вірить у неї . У часі цей період дуже індивідуальний. В одній сім’ї вже в 5 років дитина повідомляє батькам, що Діда Мороза немає, а в іншій — це відбувається аж у школі. Це пов’язано з тим, що на формування психіки особистості впливає дуже багато чинників, і тому здатність аналізувати і логічно мислити може з’явитися у кожного по-різному. Доти, доки ця здатність не сформується, повідомити дитині про те, що її переконання — всього лише міф, буде дуже болючим для неї моментом. Віра в чудеса благотворно позначається на дитині, і тому переконувати в зворотному до того моменту, як вона ще для цього «не дозріла», ні в якому разі не можна. Якщо вона вірить у Діда Мороза, не можна перешкоджати цьому. Першим дзвіночком може стати той момент, коли дитина сама починає запитувати про існування Діда Мороза. Дуже ймовірно, що в цей момент вона вже готова вирішити цю проблему. Але в той же час ці запитання можуть ставитися зовсім не з тим підтекстом, як здається, і бути в цьому відношенні абсолютно невинні. Дитина буде задоволена відповіддю, яка відповідатиме її «теорії», і у неї не виникне жодних сумнівів відносно того, чи відповідає вона істині. З’ясувати, наскільки готова дитина до вирішення цієї проблеми, можна за допомогою запитань типу: «Що саме тебе хвилює?» — «Чому ти так вважаєш?» Ця гра в новорічну казку дуже важлива для дитини, як, втім, і її фінал, який батьки повинні зробити максимально безболісним. Наприклад, сказати дитині, що тепер вже «всі бачать, що вона доросла, що вона багато розуміє й аналізує». Рідко бувають випадки, коли подібне розчарування викликає серйозну психологічну травму. Якщо таке трапляється, то з дітьми, які страждають від невротизму. Але боячись подальшого розчарування, взагалі захистити дитину від цієї казки не можна. Людство її виробило, оскільки вона, як і віра в добрих фей та чарівників, є своєрідним дитячим захисним механізмом, що дозволяє дитині спокійніше перенести свої дитячі прикрощі.
Олена ВЛАСОВА , доцент кафедри соціальної психології КНУ імені Т. Шевченка:
— Тут взагалі проблеми не існує, оскільки наші діти далеко не дурні. У сім’ях звичайно в ролі Діда Мороза виступає тато, і дитина розуміє, що це усього лише гра. Таким чином, вона приймає умови нашої культури, її архетипи. Запитайте у дитини, чи захоче вона, щоб до неї приходив Дід Мороз, і вона, без сумніву, відповість ствердно, бо ця традиція — модель нашої культури. Прощання дитини з вірою в чудеса і, зокрема, в Діда Мороза — абсолютно природне явище. Це відбувається у дитини тоді, коли з’являються власні думки, які змінюють віру. Проблема виникає в тих сім’ях, в яких практично відсутній контакт між батьками і дітьми; у яких згадують, що в них є дитина, тільки у свята. Не потрібно йти до лікаря з гангреною, потрібно просто обробити поріз, в цьому випадку ситуація аналогічна. Такі питання повинні бути постійно в сфері обговорення, і тоді проблема, як сказати дитині, що Дід Мороз — це гарна казка, просто не виникне.