ЩОДЕННИК

Я іноді подумки називаю її «Світлістю». В неї навіть ім’я таке — Світлана. Від неї завжди струмує тільки світла, добра й приємна енергія. Там, де вона з’являється, все ніби починає світитися й гріти теплом. На обличчі в неї завжди щаслива й щира посмішка, її поради й співчуття завжди допомагали мені. У неї й сім’я така ж світла, як і вона: завжди щасливі й усміхнені діти, доглянутий і веселий чоловік.

Я ніколи раніше не бувала в їхньому домі. І от днями довелося. Навіть там усе світле і райдужне: світлі шпалери на стінах, світлі меблі, світлі речі. І відносини в цьому домі — теж світлі. Радію за Світлану, за її сім’ю і, повертаючись із погостин, вирішую: тепер теж буду жити тільки «світло»: поклею світлі шпалери, куплю світлі меблі, одягну світлий одяг і... Мої світлі думки враз темніють: «Так, інтер’єр замінити на світлий можна завжди, а от душу... Чи дійсно це так просто?» Чи змогли б усі посвітлішати хоча б думкою, якби хоча б трішки того забажали?