ЩОДЕННИК

Кожного ранку, йдучи на роботу, проходжу повз ресторан «Da Mario». Взагалі я можу сісти у тролейбус раніше, але мені треба зайти у магазинчик преси, щоб придбати черговий номер газети «День». Звичайно я можу і виписати її, але тоді я отримаю газету тільки у вечері, коли прийду з роботи, бо розносять пошту після дев’ятої години.

Йдучи біля «Dа Mariо», спостерігаю певні втрати — то зникне покриття «під траву», то деревце у великому горщику. А ось вже декілька днів немає годинника, за яким я фіксував час проходження — майже завжди сім п’ятнадцять. Чому в нас нинi стала такою повальною епідемія крадіжок? Причому дуже часто копійчаних для себе, але зі значними втратами для господаря? Чи це пояснюється тільки зубожінням? А може, дух йде з іншого боку, коли ми чуємо про відкривання справ проти вищих посадовців і тихеньке «прикривання» цих справ? І тепер всі однакові, тільки один має з цього мільйони у закордонних банках, а іншому — і на хліб не назбирається, а роблять таке через злість, що накопичується у суспільстві.