«Лівий» аргумент

Виявилося, що представники лівих фракцій «в жодному разі не виступали проти прийняття Земельного кодексу» взагалі. Навіть навпаки — «усвідомлювали всю необхідність цього». Ось тільки, як стверджує О.Ткаченко, «винесений на голосування кодекс йде врозріз» з Основним законом. Цей «розріз», за його словами, зводиться, головним чином, до відсутності у Конституції України трактування категорій «приватної власності на землю», «земельного паю», «кадастру» тощо. Відтак, якщо слідувати комуністичному трактуванню аграрного законодавства, то не тільки приватну власність (на 1 жовтня 2001 року земельні наділи приватизували близько 11,2 млн. українських громадян), а й оренду землі треба скасувати. «У Конституції є тільки одне положення: земля — загальнонародна власність», — сказав «Дню» О.Ткаченко. Загалом, жахливо навіть уявити, яким чином буде виглядати наш АПК в «ідеальній» відповідності Конституції за Ткаченком.

Більш того, як заявив П.Симоненко, прийняття кодексу не тільки не ліквідує «тіньовий» ринок землі (за даними Асоціації фермерів України, тільки минулого року було «подаровано» близько 1 млн. га землі. — Авт. ), а й означатиме, що «Верховна Рада легалізовує незаконну приватизацію землі». Важко сказати, що мав на увазі лідер Компартії. Швидше за все — великі земельні господарства. Як пояснила «Дню» голова парламентського комітету з питань аграрної політики Катерина Ващук, «ці землі великі підприємства використовують на правах довгострокової оренди (49 років. — Авт. ), а не власності». Операції купівлі-продажу землі, згідно з кодексом, до 2005 року будуть заборонені. Крім того, з 2005 до 2010 року можна буде продавати не більше 100 га землі сільськогосподарського призначення. Такі компромісні перехідні положення, на думку першого віце- спікера Віктора Медведчука, «дозволять усвідомити селянам, що вони отримали землю у власність». Іншими словами, продавати землю чи ні — особистий вибір кожного.

Є й інший бік проблеми. Українські фермери неодноразово заявляли про небажання наших банків, не кажучи вже про іноземних інвесторів, працювати з дрібними та середніми агропромисловими підприємствами. Позиція кредиторів, якi не бажають вкладати фінансові ресурси «під чесне слово» у досить ризикований сільськогосподарський бізнес, є цілком зрозумілою.

Інший підхід (а, по суті, старий радянський) до інвестування АПК, ніж затвердження приватної власності, запропонував лідер компартії П. Симоненко. «Всі кредити в сільське господарство повинна надавати держава. Коли фінансування проводилося таким чином (за часів СРСР? — Авт. ) ефективність АПК була значно вищою», — заявив він. Iмовірно, забувши, що показники «колгоспної» продуктивності та адміністративної системи господарювання значно поступалися не тільки США та Канаді, але й більшості європейських держав, основою сільського господарства яких була й залишається приватна власність. Не треба забувати також, що у «совдепівські» часи «центральне» фінансування АПК багато в чому здійснювалося за рахунок інших галузей економіки. А сьогодні «відрізаний» від дешевих енергоносіїв бюджет України просто не в змозі забезпечити реалізацію подібної практики.

Ще одним «проти» затвердження кодексу комуністи вважають «ту ситуацію, яка виникла у селі». «Майнове розшарування у суспільстві та питання про Земельний кодекс, який дасть можливість продавати землю, призведе до посилення соціальної напруженості та непередбачуваних можливих наслідків розвитку подій у нашому суспільстві», — сказав П.Симоненко. Після чого, всупереч собі самому, позитивно оцінив модель, за якою «наші селяни мають повне право, користуючись паями, вступаючи у відносини колективного використання землі, створюючи різні кооперативні структури». Розвинув тему О.Ткаченко. За його словами, на сьогодні більше 22,4 млн. га землі знаходяться у пайовій власності селян. «При цьому на сьогодні велика частина населення віддає землі в оренду — близько 70 грн. за 1 га, в той час, як щорічний прибуток з цієї землі становить 2,5—3 тис. грн.», — підкреслив він. Отже, істотні (якщо не сказати абсолютні) недоліки половинчастої реформи в наявності. Адже саме для того, щоб селяни отримували за свої паї, здаючи їх в оренду, нормальні гроші, й потрібен цивілізований ринок землі. Слід відзначити також, що у своїх популістських лозунгах комуністи явно недооцінюють почуття здорового глузду українських селян, багато з яких вже усвідомили, що бути повноцінним господарем на своїй землі куди приємніше, а головне — вигідніше, ніж жити за райкомівськими вказівками — що і де сіяти.